Долаємо стрес разом!

 

Що таке стрес?

Стрес – реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) ззовні. Загалом стрес – це нормальна реакція здорової людини, захисний механізм нашого організму. Виникнення стресу означає, що людина, зокрема дитина, включилася в певну діяльність, спрямовану на протидію небезпечним для неї впливам. Під час стресу відбуваються глобальні психо-фізіологічні, біохімічні зміни в організмі, спрямовані на мобілізацію захисних сил та адаптацію до ситуації (стресора).

Стрес не є шкідливим тоді, коли дитині вдається швидко уникнути стресового впливу або адаптуватися до нього. Однак здатність до адаптації не безмежна. У разі якщо інтенсивність впливу стресора та тривалість стресу перевищують можливості організму протидіяти, якщо вплив має різко негативний характер, такий стан називають дистресом (станом хронічного стресу). Дистрес викликає дезадаптацію – стан надмірного психічного, емоційного та м’язового напруження, порушення діяльності внутрішніх органів та поведінки.

Якими бувають реакції дітей у стресових ситуаціях?

Коли в наше життя вриваються різні стресові фактори, то запускаються автоматичні тілесні реакції. Наш розум починає функціонувати заради виживання, генеруючи реакції, спрямовані на реалізацію програми “боротися чи врятуватися втечею (її ще називають реакцією “бий або біжи”). У таких ситуаціях працює так званий “мозок ящірки” (лімбічна система), що сформувався у людства мільйони років тому. Це дуже важлива частина мозку: саме вона швидко реагує на небезпеку й забезпечує наше виживання. Коли загроза минає, мозок опрацьовує інформацію і пояснює те, що трапилося. Так ми отримуємо досвід. Виживання дитини безпосередньо залежить від її рідних і близьких дорослих, а також від того, як вони допомагають їй впоратися зі стресовими емоціями. І що менша дитина, то більшої допомоги від батьків вона потребує в “опрацюванні” стресових ситуацій, адже зона мозку, яка за це відповідає, ще не сформована, а “мозок ящірки” є домінуючим інструментом реагування. Саме тому нам насамперед необхідно заспокоїти “мозок ящірки” дитини, а вже потім говорити з нею.

 Джерело:http://www.chytomo.com

Коли у дитини вирують емоції (лімбічна система в дії) – мислення не працює. Нотації дорослих не спрацьовують. Щоб дитина вас почула, спочатку їй треба заспокоїтися. Не повчайте “ящірку” і не виявляйте агресію щодо неї, бо вона вас сприйме як загрозу. Заспокойте “ящірку”. У стані спокою вмикається мислення – і дитина стає готовою до діалогу й засвоєння уроку. Ми маємо визнати, що у переляканої дитини, як і в сильно переляканої людини, всі реакції обумовлені інстинктами! І що менша дитина, то більше її стан визначає стан батьків. Тобто для дітей дуже важливим для подолання стресових ситуацій є наш стабільний стан і те, як ми самі долаємо стрес. Тож зосередьтеся на стабілізації власних емоцій та відновленні безпечного зв’язку з дитиною, будьте доступні та відгукуйтеся на заклик дитини.

Яким має буди контакт із дитиною у стресі?

 

Для того, щоб заспокоїти “мозок ящірки”, а вже потім говорити з дитиною, необхідно виконати прості дії, засновані на системі прив’язаності між батьками та дітьми. Вам потрібно немовби “підключитися” до дитини та “перевести” її у свій спокійний режим. Використовуючи метафору, необхідно своїм внутрішнім градусом відрегулювати температуру дитини: зігріти, якщо градус впав і дитина знесилена та в’яла, або ж, навпаки, остудити, якщо емоційна температура дитини підвищена й дитина збуджена та надто активна. Та спочатку потрібно налагодити контакт із дитиною. Для цього є п’ять простих способів:

• Безпечні доторки

(ніжні, турботливі, чуйні та комфортні для дитини). За надійної безпечної прив’язаності дитина розслабляється та обм’якає в обіймах турботливого дорослого. Цьому допомагає вся наша природа.

• Зоровий контакт (тривалий і комфортний)

Такий тип зорового контакту є однією з ознак надійної прив’язаності. Ми наче отримуємо сигнал “з цією людиною мені добре, разом ми впораємося, все добре та надійно”.

• Мовленнєвий контакт (м’який, спокійний та мелодійний голос)

Дорослий заспокоює та стишує дитину за допомогою свого голосу.

• Емоційна чутливість (зчитування сигналів про стан дитини без слів)

Батьки помічають мінімальні зміни в поведінці та вигляді дитини. Це і є батьківською інтуїцією. Часто батькам необхідно просто заспокоїтися, і система “зчитування дитини” підкаже, як діяти і що робити в контакті з дитиною. 

• Взаємодія у спонтанності та грі (дорослий використовує уяву та бавиться з дитиною)

Ігри – один із найприродніших спосіб взаємодії батьків із дітьми.

Як допомогти дитині шкільного віку в різних ситуаціях?

 

• Розгубленість після того, як щось трапилося

Доступно поясніть дитині, що сталося.Уникайте деталей, які можуть налякати дитину. Відповідайте на всі запитання дитини без роздратування, поясніть, що зараз сім’я перебуває в безпеці. Повідомте своїй дитині, що буде далі, особливо те, що стосується школи та місця проживання.

• Почуття відповідальності та провини (діти можуть переживати, що з їхньої вини щось сталося, або хвилюватися за інші сім’ї та їхніх дітей)

Дайте дитині можливість поділитися своїми переживаннями. Поясніть їй: “Після нещастя багато дітей (та й дорослі теж) думають, що все могло би бути інакше, але це не означає, що вони винні”.

Переконайте свою дитину в тому, що вона не винна, і поясніть їй, чому це відбулося. Ви можете сказати: “Спробуй пригадати, як лікар нам сказав, що Мурчика вже не можна врятувати. Вже було запізно, ти не винен”;

”Бабуся з нами не поїхала, бо вона так вирішила. Ми всі хотіли, щоб вона була поруч. Давай їй зателефонуємо”.

• Постійний страх, що ситуація може повторитися; реакції на спогади

Говоріть: “Це лише спогади, зараз ти в безпеці, я поряд”. Постарайтеся зробити так, щоб дитина не бачила репортажів про те, що трапилося. Краще вимкніть телевізор взагалі. Телесюжети та розмови про подію провокують страх того, що подія повториться. Але якщо дитина захоче з вами поговорити про це, вислухайте її.

• Переказування того, що трапилося; відтворення у грі

Нехай ваша дитина вводить спогади про подію у свої малюнки та ігри. Знайте, що така поведінка є нормальною. Стежте, щоб в іграх та малюнках результат завжди був позитивним. Наприклад: “Ти можеш спробувати намалювати, який вигляд матиме наш будинок, коли ми його знову побудуємо. Тоді ми краще зможемо його уявити”.

• Поганий сон; кошмари; страх спати наодинці

Заспокойте дитину. Скажіть: “Так, це був поганий сон. Давай подумаємо про приємні речі, щоб вони тобі наснилися. Спробуй заснути, а я гладитиму тебе по спинці”.

• Зміни в поведінці; незвично агресивна чи неспокійна поведінка

Організуйте дитині активний відпочинок: нехай більше рухається і так відволікається від своїх почуттів. Скажіть їй: “Ходімо погуляємо? Іноді буває корисно рухатися, це дозволяє впоратися з сильними почуттями”.

• Скарги на тілесні болі – головний біль, біль у животі, м’язах

З’ясуйте, чи є медична причина болю – відвідайте лікаря. Якщо ні, то заспокойте дитину. Скажіть, що така реакція є нормальною. Зробіть масаж м’язів, погладьте по голові/животу, зробіть разом дихальні вправи. Впевніться, що ваша дитина достатньо спить і рухається, правильно харчується та п’є багато води.

• Спостереження за тим, як батьки реагують на нещастя. Діти не хочуть додатково навантажувати батьків своїми проблемами

Залишайтеся якомога спокійнішими, щоб не посилювати хвилювання дитини. Ви можете сказати: “Так, у мене зламана кістка, але лікар її перев’язав, і мені вже краще. Напевно, ти злякався, коли побачив, що я поранився”. Дайте дитині можливість поговорити про ваші і свої почуття.

Як допомогти підлітку?

 

• Дистанційованість, почуття сорому й провини

Створіть комфортні умови для обговорення з підлітком травматичної події і його почуттів. Підкресліть, що його почуття нормальні. Скорегуйте його почуття надмірної відповідальності й провини, реалістично вказавши на те, що насправді можна було зробити, щоб запобігти ситуації. Наприклад: “Ми не могли взяти бабусю з собою, бо вона не хотіла їхати і самостійно прийняла рішення залишитися. Твоєї вини тут немає”.

• Збентеженість через власні страхи, ранимість, страх здатися ненормальним

Допоможіть підлітку зрозуміти, що його почуття нормальні. Скажіть: “Я почувався так само, боявся, був безпорадним. Більшість людей почуваються так, коли з ними відбувається нещастя, навіть якщо вони зовні спокійні”.Заохочуйте його підтримувати стосунки з близькими та однолітками. Наприклад: “Дуже дякую, що пограв зі своєю маленькою сестричкою. Їй вже набагато краще”.

• Страх перед тим, що подія повториться; реакції на спогади

Допоможіть підлітку розібратися в ситуації, поясніть різницю між нещастям і пов’язаними з ним спогадами. Порадьте так: “Якщо тобі щось нагадує про цю подію, ти можеш спробувати сказати самому собі: “Зараз мені сумно, бо я згадав про нещастя, але тепер усе інакше, тому що все позаду, і я в безпеці”.

Поясніть йому, що повідомлення про подію по телебаченню можуть викликати страх того, що все повториться: “Якщо дивитися телевізор, можна зробити собі ще гірше, тому що показуються ті самі картинки. Може давай вимкнемо телевізор?”

• Раптова зміна у відносинах із людьми

Підлітки можуть віддалятися від батьків, родини, однолітків, можуть різко реагувати на поведінку батьків. Збирайтеся частіше всією сім’єю і говоріть про те, як ви всі почуваєтеся. Зверніть увагу на те, що саме сім’я і друзі надають необхідну підтримку у разі нещастя. Скажіть: “Знаєте, наші почуття абсолютно нормальні після того, що ми пережили. Добре, що ми тримаємося разом”.

 Навчіть підлітка бути терплячим до різних реакцій членів сім’ї на нещастя: “Ти молодець, що залишався спокійним і допомагав, коли тієї ночі кричав твій молодший брат”. Визнавайте відповідальність за вияви власних почуттів. Наприклад: “Я хотіла би вибачитися за те, що так різко поводилася з тобою вчора. Я працюватиму над тим, щоб залишатися спокійною”.

• Бажання завчасно розпочати доросле життя, наприклад, кинути школу або одружитися

Намагайтеся переконати підлітка відкласти прийняття важливих рішень і якось інакше вселити в нього почуття впевненості. Скажіть, наприклад: “Я знаю, що ти думаєш про те, щоб кинути школу і знайти роботу, аби підтримувати нас грошима. Однак поспіхом не варто приймати такі серйозні рішення. Ми працюємо над тим, щоб владнати ситуацію”.

• Радикальна зміна переконань

Поясніть, що зміни в переконаннях людей, які пережили таке нещастя, трапляються дуже часто, але все минає. Наприклад: “У всіх нас велике нещастя. Коли в житті трапляються такі події, всі люди відчувають страх. Деякі виходять із себе, навіть хочуть помститися. Зараз це здається неймовірним, але через якийсь час ми всі почуватимемося краще і повернемося до звичайного життя”.

• Турбота про інших та їхні сім’ї

Допоможіть дитині знайти заняття, яке б відповідало її/його настрою і було важливим (наприклад, прибрати навколо гуртожитку, збирати для постраждалих речі або надавати іншу допомогу).

Загальні поради з подолання стресу

 

• Дуже важливо, щоб усі члени сім’ї залишалися разом у стресових ситуаціях. Не варто відправляти дітей у санаторій (тим паче за кордон) одразу після переїзду чи пережитої складної ситуації. Коли ми разом – ми швидше відновлюємося та краще справляємося зі стресами.
• Дітей слід заспокоювати як за допомогою слів, так і тілесно (обіймати, цілувати, поправляти волосся, гладити по спинці тощо).

• Забезпечте постійний режим (розклад). Дітям потрібна передбачуваність. Їм легше розібратися, чого слід очікувати від життя, якщо прописаний час прийому їжі, виконання домашньої роботи, сну тощо. Це допомагає їм відчувати себе в безпеці та знижує рівень стресу.
• Допомагайте дітям переосмислювати стресові ситуації. Наприклад, якщо дитина відчуває стрес, тому що думає, що не подобається однокласнику, бо той не привітався з нею перед уроком, то батьки можуть попросити дитину спробувати дати інші пояснення такої поведінки однокласника. Чому б не припустити, що він просто замислився, а тому забув привітатися? Батьки повинні допомагати своїм дітям тлумачити життєві ситуації більш позитивно. Звісно, іноді трапляються об’єктивно стресові ситуації. У таких випадках батькам необхідно допомагати своїм дітям справлятися з ними в інші способи.

Як керувати стресом?

 

• Ініціюйте розмови про почуття. Вчіть дітей орієнтуватися у світі емоцій та почуттів. Уважно слухайте розповіді дітей про те, що вони відчувають і думають з приводу того, що відбувається.
• Ставтеся серйозно до дитячих переживань і не ігноруйте дитину, якщо вона поділилася з вами своїми страхами. Замість “Не вигадуй, у темряві нічого немає” скажіть: “Давай разом перевіримо. Може, то так одяг лежить, а тому може щось здаватися”.
• Допомагайте дітям змінювати їхні уявлення про стресові ситуації. Переконання дітей мають істотний вплив на них самих: на те, як вони себе поводять, кого вони вибирають у друзі, чим захоплюються поза школою тощо. Дитячі переконання певною мірою також визначають, що може стати причиною стресу для них, а що ні. Іноді деякі дитячі уявлення призводять до посилення стану стресу. У таких випадках батькам необхідно спробувати змінити їх (мова йде про шкідливі/неадаптивні переконання). Наприклад, діти, які вважають, що повинні отримувати оцінку “12” за кожне домашнє завдання, а будь-яка інша оцінка розцінюється ними як поразка, відчувають стрес, коли не отримують найвищого балу. У цьому разі батьки повинні допомогти їм змінити свої переконання, пояснивши, що нижчі за “12” оцінки – це теж нормально.

• Не “заражайте” дитину власними страхами. Якщо мама щоразу говорить малюкові не підходити до кицьки, бо вона вкусить та подряпає, то, звісно, дитина боятиметься котів.
• Будьте уважними до змін у поведінці дитини. Зверніться до лікаря чи психолога, якщо стан дитини викликає занепокоєння.
• Давайте лише ті обіцянки, які ви зможете виконати.

30- річчя психології в Україні !

Світ, у якому ми живемо,  висуває досить суворі вимоги до людини: необхідно бути освіченою, активною, соціально адаптованою, професійно успішною, творчо реалізованою. Зрозуміло, що відповідати таким вимогам повною мірою може не тільки фізично, але й  психічно здорова людина. І якщо забезпечення фізичного здоров’я – це прерогатива медицини, то збереження та розвиток психічного здоров’я та соціального благополуччя особистості – основне завдання діяльності психологічної служби системи освіти, 30-річчя створення якої відзначається 23 квітня 2021 року.

Напередодні свята  в закладах освіти Чудейської ТГ ведуться організаційні заходи щодо відзначення 30-річчя психологічної служби. Практичні  психологи закладів освіти мають гарну можливість  презентувати досвід свої діяльності  демонструючи  професіоналізм та практичні навички.

Вже багато років поспіль навесні став традицією Тиждень психології, що проходить саме з нагоди Всеукраїнського дня психолога. Саме в ці дні школярі ближче знайомляться з незвичайною наукою – психологією.

Важливим питанням наразі  є формування пріоритетних цінностей усіх учасників освітнього процесу; створення позитивного мікроклімату в закладах освіти тощо.

«Гармонізація психологічного здоров’я учасників освітнього процесу в умовах дистанційного навчання»

 Про проведення науково-методичного онлайн-семінару для фахівців психологічної служби, психологів ЦПРПП «Гармонізація психологічного здоров’я учасників освітнього процесу в умовах дистанційного навчання»

Методичні рекомендації для працівників психологічної служби щодо запобігання суїцидальної поведінки у здобувачів освіти

 Додаток

до листа Департаменту освіти

і науки облдержадміністрації

№ ________ від _________

Методичні рекомендації для працівників психологічної служби щодо

запобігання суїцидальної поведінки у здобувачів освіти

Ювенальна поліція фіксує сплеск небезпечних челенджів у соцмережах і

спроб суїциду серед підлітків. Причиною зростання кількості самогубств деякі

джерела називають активізацію, так званих, «груп смерті», на кшталт «Синього

кита».

Занурення дитини або підлітка в світ соціальних мереж – це своєрідна

втеча. Втеча від неможливості бути у реальності і переживати ті події, які

відбуваються в реальності. Ця втеча зумовлюється почуттям непотрібності,

кинутості та одинокості, думками типу «Я нікому не потрібен», «Мене ніхто не

розуміє» і підліток продовжує таким чином втікати, втікаючи навіть у смерть…

Особливістю підліткового віку є схильність до максималізму, поділ всіх

ситуацій, людей та переживань на чорне і біле, і переживаючи якусь негативну

емоцію, підліток відчуває її дуже інтенсивно, впадаючи на глибину. І часто, якщо

підліток потрапляє у точку відчаю, то йому здається, що виходу немає.

Інколи нам може здаватися, що об'єктивних причин для суїцидальної

поведінки у дитини немає, бо ми бачимо, що вона з благополучної сім'ї, цілком

доглянута, у неї все є, але насправді для гармонійного розвитку дитини і для

відчуття того, що «Я цінний/-а», «Я важливий/-а», «Я хороший/-а», «Я любимий/-

а» дітям потрібен час разом з найближчими, у взаємодії, в грі, коли дитину

обіймають, говорять з нею на важливі теми (про життя, про любов, тривоги,

страхи, про почуття). На жаль, часто дорослі не мають можливості або не

вважають за потрібне приділяти час на такі «не дуже важливі», на їх думку, речі…

Сучасні діти компенсують нестачу уваги до себе в Інтернеті. Різні

дослідження свідчать, що так звані «групи смерті» у соціальних мережах діти

шукають самі. Ці «групи смерті» власне й побудовані на тому посилі, що «прийди

у цей простір і тут тебе зрозуміють, тут тебе приймуть, нададуть легкий вихід із

ситуації». Тому справжня проблема не в цих групах, а в тому, які потреби діти

реалізують за допомогою них. Не настільки важливим є обговорення самих «груп

смерті» - набагато важливіше приділити час дитині, провести його разом,

поговорити про важливе, зайнятися чимісь цікавим і тоді дитина відчує у своїх

батьках підтримку та опору, вона зможе довіряти їм та ділитися з ними

важливими для неї темами.

До основних мотивів підліткових самогубств належать:

- «невдале кохання» – людина вчиняє суїцид під впливом інтенсивних

любовних переживань у разі розриву стосунків, через зраду, при ранній

вагітності. Кохання як мотив суїциду найчастіше трапляється у молоді віком

15–17 років;

- «крик про допомогу» – людина скоює суїцидальну спробу, намагаючись

привернути увагу інших. До цієї групи належать демонстративно-шантажні

спроби, скоєні з метою вплинути на певних людей, на ситуації, розвиток сімейних

стосінків (батьків, однолітків тощо);

- «синдром Вертера» – наслідування суїцидальної поведінки психологи

називають ефектом (синдромом) юного Вертера (за романом Й. В. Гете

«Страждання молодого Вертера»). Девід Філліпс, провівши дослідження, дійшов

висновку, що кількість суїцидів різко збільшується після публікації на перших

шпальтах газет повідомлення про самогубство.

- загальний стрес через пандемію COVID-19 та соціально-психологічні

проблеми, які з нею пов'язані, також може стати однією з причин схильності до

суїцидальної поведінки.

Система профілактики суїциду серед підлітків включає в себе наступні

компоненти:

1. Психологічна просвіта педагогів, батьків та учнів (передбачає

створення у навчальному закладі інформаційного куточка з методичною

літературою, телефонами довіри, даними про режими роботи кризових центрів та

спеціалізованих лікарень.

Передбачається проведення відповідної роботи на семінарах, в майстернях,

класах, групах:

а) з педагогами - на семінарах «Емоційні розлади у дітей», «Фактори, що

впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як піднята соціальний статус

учня в групі», «Цінність особистості у психології, педагогіці та суспільстві»; в

педагогічній майстерні «Вибір адекватних методів педагогічної дії», «Що робити,

якщо ми все перепробували?», «Як допомогти вашій дитині?», «Дитина із

неблагополучної сім’ї» «Конфлікти між вчителями і підлітками» тощо;

Педагогічним працівникам можна рекомендувати у випадку виникнення

ознак суїцидальної поведінки у здобувачів освіти здійснювати наступні види

допомоги:

- підбирайте «ключі» до розгадки особистості дитини та її проблем;

- приймайте дитину/підлітка як особистість;

- налагодьте турботливі стосунки; не сперечайтеся;

- запитуйте;

- пропонуйте конструктивні підходи; вселяйте надію;

- оцініть міру ризику самогубства;

- не залишайте людину одну у випадку високого суїцидального ризику;

- зверніться по допомогу до працівників психологічної служби;

- важливо якомога довше зберігати турботу і підтримку здобувача освіти;

- використовуйте засоби піднесення цінності особистості дитини, її життя.

Ці заходи стануть ефективнішими, якщо учні довіряють керівникові

навчального закладу, класному керівнику, куратору групи, викладачу, знають, що

він ніколи не зраджував дитину і не зрадить її у кризовій ситуації. Особливо це

стосується практичного психолога - йому слід чітко дотримуватися «Етичного

кодексу психолога», адже саме це забезпечить йому довіру з боку здобувачів

освіти у критичний для них час.

б) з батьками – психологічна бесіда на тему «У сім’ї підліток», «Емоційні

порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у

підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

групи зустрічей для батьків проблемних учнів;

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним

ризиком спеціалісти вважають покращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення

самооцінки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного

спілкування у сім'ї. Всі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності

особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-

який сенс.

Батькам потрібно обмежувати перебування дітей в Інтернеті та пояснювати

їм, якої загрози може завдати певний контент у соціальних мережах.

Наголошувати, щоб діти не спілкуватися з незнайомцями та не повторювали

небезпечних дій, які пропонуються в соцмережах.

Що варто порекомендувати батькам?

Для підвищення самооцінки доцільно користуватися наступними заходами:

- завжди підкреслюйте все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це

підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує психологічний

стан;

- не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті

тощо;

- демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона

відчула, що її дійсно люблять;

- приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну

поведінку та успіхи, а просто тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени,

майже ви самі;

- підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь

негативним оцінюванням, не засуджуйте її, знайте, що шлях до підвищення

самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

- слід тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які

ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку,

успішності власної діяльності і життєдіяльності: майте на увазі, що підліток рано

чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із

протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити

власну життєву позицію.

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід

поводитися наступним чином:

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну

людину, якій можна довіряти.

2. Дитина має відчувати себе на рівних з вами, як з другом, що дозволить

встановити з донькою або сином довірливі, чесні стосунки.

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі

щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з особистістю, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на

рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу

прямолінійно, що можевідштовхнути дитину

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується

нею, дозвольте їй «вилити» вам душу.

6. Не думайте, що вам слід говорити кожного разу, коли виникає пауза у

розмові з дитиною, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і

вам, і дитині.

7. Виявляйте щиру участь та інтерес до дитини, не вдавайтеся до допиту,

задавайте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які

будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні» запитання.

8. Спрямовуйте розмову у бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син

або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про особистісні,

хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очами своєї дитини, приймайте

її бік, а не бік інших людей, котрі можуть спричинити їй біль, або котрим вона

може зробити боляче.

10. Надайте сину або доньці можливість знайти свої власні відповіді, навіть

тоді, якщо ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати,

бути зі своєю дитиною, що страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не

існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас відчувати

себе безпорадними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід виробляти будь-які

певні рішення, негайно змінити життя, або навіть рятувати її – ваш син або донька

врятуються самі і врятують своє життя, слід тільки довіряти їм та підтримувати.

12. І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не говоріть нічого, але

будьте поруч!

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик, або вже відбулася

спроба, то батькам можна порадити наступне:

- першим кроком у запобіганні самогубства завжди є встановлення

довірливого спілкування;

- батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її

суїцидальну спробу загострює їх власні психологічні конфлікти або виявляє

існуючі проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з

сином або донькою і водночас - долати страх перед цією бесідою, щоб

обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми;

- діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того,

як говориться те, що говориться дорослими; тому не можна виливати на дитину

несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація -

жести, доторкання тощо;

- якщо батьки відчувають, що дитина начебто відвертає їх допомогу, їм слід

пам'ятати, що вона водночас і бажає, і не хоче її; тому для досягнення

позитивного результату у діалозі необхідні м'якість і наполегливість, терпіння і

максимальний прояв співчуття і любові тощо.

в) з учнями - цикл бесід про цінність особистості і сенс життя; диспут для

учнів старших класів або закладів професійно-технічної освіти; уроки з психології

— для молодшої та середньої школи «Я - це Я», «Я маю право відчувати і

виражати свої почуття»; для середніх та старших класів «Невпевненість у собі»,

«Конфлікти», «Підліток і дорослий»; для підлітків та здобувачів професійно-

технічної освіти «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками»,

«Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні

проблеми підліткового віку», «Стрес» тощо [4].

2. Створення позитивного психологічного клімату в закладі освіти та в

сім'ї – залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби,

товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню

позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

3. Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій

включає в себе:

1. Привертання уваги педагогів в процесі спостереження на фактори ризику

суїцидальності учнів: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока

конфліктність спілкування; прагнення до домінування або орієнтації на

залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни у поведінці,

імпульсивність, неадекватність реакцій; низький або високий; неадекватна

самооцінка; неблагополучне сімейне оточення, рання дорослість; психотравмуючі

події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, неблаговидний

вчинок, погані стосунки у сім'ї та ін.); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб

життя.

2. Виявлення ознак емоційних порушень: втрата апетиту або імпульсивне

ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох

днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до свого

зовнішнього вигляду; постійне почуття самотності, непотрібності, провини або

суму; відчуття нудьги під час перебування у звичайному оточенні або виконання

роботи, котра раніше приносила задоволення; втеча від контактів, ізоляція від

друзів і сім'ї, перетворення у людину-одинака; порушення уваги зі зниженням

якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє;

раптові напади гніву, навіть через дрібниці.

3. Використання спеціальних психодіагностичних методів, таких як

методика з визначення здатності учня до адаптації у кризові періоди розвитку;

соціометрія і референтометрія; малюнкові тести («Дім - Дерево - Людина», «Моя

сім'я»); методика «Шкільна тривожність» Філліпса; тест «Відношення до життя»

(Т. Шрайдер); «Вербальний і фрустраційний тест» (Л. Собчик); методика

визначення рівня нервово-психічної стійкості, ризику дезадаптації в стресі;

об'єктивна методика визначення типу темпераменту за Б.Й. Цукановим;

модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у

підлітків (О.Є.Лічко, С.І.Подмазін) і карта виявлення ризику суїцидальності

(В.М.Прийменко); тест на визначення суїцидального ризику СР-45; тест на

виявлення суїцидальних намірів (Н.Шавровська, О.Гончаренко, І.Мельникова);

методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М.В. Горська); й)

методика діагностики рівня суб'єктивного відчуття самотності (Д. Рассел і М.

Фергюсон); шкала депресії (адаптація Г. Балашова); методика діагностики

соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд).

При нагоді можуть використовуватися й інші методики, що орієнтовані на

виявлення ознак ризику суїцидної поведінки [4].

4. Психологічне консультування та психолого-педагогічна корекція

суїцидальних тенденцій: робота психолога в цьому напрямку має носити

компетентний характер і передбачати наступні заходи:

 Консультативна робота з батьками, педагогами і учнями, спрямована на

зняття провокуючих факторів.

 Підвищення або розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її

соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання.

 Профілактика порушень психічного здоров'я.

 Навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях.

 Навчання технікам керування емоціями, зняття м'язового й емоційного

напруження.

5. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості

та поведінці здобувачів освіти. Цей компонент системи полягає у неперервному

масовому моніторингу ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки учнів на

всіх етапах роботи психолога, в тому числі і тих, що здійснюються за іншими

розділами планових заходів психологічної служби навчального закладу.

6. Переадресування у разі необхідності суїцидальної справи

спеціалістам медичного профілю. На всіх етапах роботи можуть бути визначені

ознаки психічних захворювань, що викликають суїцидальну поведінку. Тому

психолог має бути готовий проконсультуватися з психіатром і передати йому

справу.

Також рекомендуємо працівникам психологічної служби для

профілактичної роботи використовувати відеозаписи «Діалоги» Альони Головіної

[1].

Міністерство освіти і науки України запустило гарячу телефонну лінію

психологічної допомоги та чат-бот у Telegram і Viber для батьків та вчителів,

аби не допустити трагічних випадків з підлітками. Національна дитяча гаряча

лінія: 0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарних); 116111 (безкоштовно з

мобільних). Чат-бот «Кіберпес» у Telegram і Viber допоможе дізнатись про те, як

діяти дітям, батькам і вчителям у разі кібербулінгу та анонімно отримати

допомогу [6].

Використана література:

1. Діалоги. Альона Головіна. Чернівецький Промінь, 2021. URL:

https://www.youtube.com/watch?v=habBMspupnI .

2. Жук А. Дитячий та підлітковий суїцид: як запобігти та допомогти. 2021.

URL: https://ns-plus.com.ua/2019/06/01/dytyachyj-ta-pidlitkovyj-suyitsyd-yak-

zapobigty-ta-dopomogty/ .

3. Рибалка В.В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій в

учнівської молоді: Методичні рекомендації. К.: ІПППО АПН України, КФ

ВМУРоЛ «Україна», ПП Щербатих О.В. 2007. 68 с.

4. Строчинська Ю. Смертельний челендж у ТікТок. Як уберегти підлітків

від негативного впливу соцмереж? 2021.

Тиждень психологіїї

 Шановні батьки та учні з 20.04 по 23.04 буде проводитись тиждень психології та духовності "Добро починається з тебе"

Бажаємо бути активними та налаштуватись на море позитивних емоцій

Нравится

Комментировать

Поделиться

Конфлікти між дітьми і методи їх вирішення.

Більшість людей сходиться на думці, що конфлікти в нашому житті були, є і будуть. Кожна людина незалежно від своїх особистісних особливостей, професії, посади часом бере участь в конфлікті або її туди втягують, сама провокує його, або виступає в ролі рятувального кола. Конфлікти, звичайно, ускладнюють наше життя, але саме вони часто стають поштовхом до розвитку, примушуючи нас рухатися вперед, переглядати існуючий порядок (або безлад) речей, виводити на новий рівень наші взаємини. Життя без конфліктів зовсім прісне як їжа без солі і перцю.

Причини конфліктів різні. Це може бути і різнорівнева підготовка (він вчитися краще, він – гірше), і різне соціальне становище, гендерний/фізіологичний аспект (хлопчики і дівчатка; я-сильніший, ти – слабше), конфлікт з дорослими, який дитина переносить на дітей, як на більш доступний об'єкт, тощо.

Вміння вийти з конфліктної ситуації передбачає також застосування відповідної стратегії вирішення конфлікту. Який і коли? 

Почнемо зі стратегії уникнення. Ви бачите конфлікт, але не хочете вступати в конфронтацію. В результаті сторони продовжують конфліктувати, і кожна намагається домогтися своєї мети. Ця стратегія може бути використана в тому випадку, коли конфлікт примітивний (відійти в сторону).

Друга стратегія - пристосування до конфлікту. Коли одна з конфліктуючих сторін пристосовується до цілей та інтересів іншої, дійсно може встановитися штиль (поступка з боку одного з учасників).

Стратегія змагання. Її принцип - прагну до своєї мети, змагаючись з іншими і використовуючи всі засоби (намагайся зробити краще).

Звичайно, бажано, щоб дитина з початкової школи була навчена ділитися з батьками буквально всім, що з нею відбувається в школі. У сім'ї має бути 'відповідальний за дитячі відвертість. І коли дитина розповідає про щось проблемне, необхідно спрямовувати її до вирішення конфліктної ситуації, обговорювати з нею можливу поведінку, слова, які вона може сказати кривдникові, передбачити реакцію кривдника на ці слова і т. д. Але батькам не можна втручатися в перший же момент конфлікту.

У нас, на жаль, є такі ситуації, коли батьки починають розбиратися один з одним аж до рукоприкладства або кричать на чужих дітей. Не треба! Вчіть свою дитину шукати виходи, підказуйте. Але не лайте дітей за те, що у них знову виникли проблеми, а втручайтеся тільки тоді, коли ситуація виходить з під контролю.

Стиль поведінки, якої повинен дотримуватися дорослий, який спостерігає ситуацію сварки:

Правило 1. Не завжди слід втручатися у сварки між дітьми. Адже як у будь-якої іншої діяльності, можна навчитися вирішувати конфлікти тільки шляхом участі в них. Не заважайте дітям отримувати такий життєво важливий досвід. Проте бувають ситуації, коли невтручання дорослого може призвести до серйозних проблем для фізичного або емоційного благополуччя дітей. Так, якщо один з свариться значно молодше або слабкіше іншого учасника конфлікту і при цьому вони дуже близькі до з'ясування стосунків кулаками, то потрібно зупинити їх і постаратися перевести сварку знову в "мовний" русло. Те ж відноситься до ситуації взаємодії двох хлопців, один з яких традиційно виявляється переможеним у суперечці і змушений весь час поступатися. У цьому випадку, якщо ви не втрутилися протягом спору, то в одного з дітей може розвинутися боязкість і невпевненість у своїх силах і навіть у своїх правах.

Правило 2. Втручаючись у дитячий конфлікт, ніколи не займайте відразу позицію одного з дітей, навіть якщо вам здається очевидним, хто тут правий, а хто винен. Адже для дитини, яка веде себе неправильно, це зовсім не так просто. Тому ваш швидкий суд вона сприйме як несправедливість і упередженість, а значить, не стане продовжувати спілкування, в якому ви виступаєте арбітром. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах конфлікту та його течії, тим більше що зазвичай дорослі бачать лише частину "айсберга", а ця надводна частина далеко не завжди дозволяє судити про справжні проблеми і вклад дітей в конфлікт.

Правило 3. Розбираючи конкретну ситуацію сварки, не прагнете виступати верховним суддею, визначаючи правих і винуватих і обираючи міру покарання. Краще не робити з особистих конфліктів аналог юридичного розгляду. Спробуйте привчити дітей до думки, що, хто б не почав сварку, відповідальність за подальший розвиток подій несуть завжди двоє. Тому, втручаючись у спілкування дітей, намагайтеся показати їм, як можна знайти спосіб виходу з важкої ситуації, який влаштував би їх обох. Робіть акцент не на "хто винен?", а на "що робити?". Направити в це русло увагу посварених і спраглих помсти хлопців часто допомагає почуття гумору. Якщо ви пожартуйте і покажете ситуацію в кумедному світлі, то відразу помітите, як разом зі сміхом у дітей поступово змінюється їх емоційний стан.

Правило 4. Допомагаючи дітям вийти з конфлікту і звільнитися від накопичиної образи і злості, стежте за тим, щоб вони не переходили на особистості. Говорячи про те, що їх засмутило або обурило, вони повинні описувати саме дії і слова партнера, а не його фізичні або особистісні недоліки. Тобто припустимо, коли дитина скаржиться на те, що інший наступив йому на ногу або грубо відповів, але намагайтеся не допускати виразів типу: "Так він ведмідь клишоногий!" або "Він завжди такий нервовий і грубіян!". 

Правило 5. Якщо ви хочете допомогти врегулювати конфлікт між двома своїми власними дітьми, то докладіть зусиль, щоб у дітей не виникло відчуття, що одного з них (хто виявився не винен або чия вина менша) ви любите більше. Не забудьте вголос пояснити своїм дітям, що ви дуже любите їх обох, що б вони не зробили, і тому їх сварки дуже вас засмучують. Навіть коли ви вважаєте за потрібне покарати одного з хлопців, все одно нагадайте йому, що вам це неприємно, ви його дуже любите і сподіваєтеся, що він зрозуміє користь покарання і виправиться. Також подбайте про те, щоб у вашого єдиного сина або дочки не виникало сумнівів у фортеці родинних відносин, якщо вирішуєте конфлікт між дитьми і їх приятелями.