Первинна психологічна допомога під час війни

 Як надати первинну психологічну допомогу дорослому під час війни Для того щоб поліпшити психічний стан людини, дайте їй змогу: висловитися за потреби, а потім намагайтеся повернути її до раціональності. Ставте прості короткі запитання та схвалюйте її дії, наприклад так: «Як ви дісталися до сховища?» … відповідь… «Ви дуже уважна й рішуча людина!»; подбати про себе. У жодному разі не давайте людині змоги грати роль «жертви», тобто використовувати екстремальну ситуацію, щоб отримати вигоду — «Я не можу нічого робити, адже я пережив (-ла) такі страшні події». Наприклад, не пропонуйте їй пляшку з водою, аби вона могла попити, натомість скажіть: «Вода стоїть біля дверей, підіть і візьміть собі воду»; поспілкуватися з іншими потерпілими. Приміром, учасники стресогенної ситуації можуть обмінятися номерами телефонів чи домовитися про зустріч; подивитися на ситуацію інакше. Покажіть, що навіть зі стресогенної ситуації можна винести щось корисне. Нехай людина поміркує, якого досвіду набула й чого навчилася, чому змогла запобігти завдяки своїм зваженим діям та рішенням. Як надати первинну психологічну допомогу дитині під час війни Запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію». Створюйте атмосферу безпеки — обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею. Переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення — так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади. Спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям — переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття. Допомагайте вибудувати життєву перспективу — визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни. Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів — нормально. Підвищуйте самооцінку дитини — частіше хваліть її за хороші вчинки. Грайте в ігри з піском, водою чи глиною — взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів. Не дозволяйте потурати вами — не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї. Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій. Поради для дорослих Подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими.  Не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати. Убезпечте дитину від жахіть За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося. Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги. Покажіть дитині, що вона не сама Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається. Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення. Відрекомендуйтеся — назвіть своє ім’я та скажіть, що прийшли допомогти. Дізнайтеся, як звуть дитину, звідки вона та інші подробиці, які допоможуть знайти її близьких. Якщо поруч із дитиною перебувають батьки чи опікуни, допоможіть подбати про неї. Якщо перебуваєте з дитиною певний час, постарайтеся залучити її до гри або розмови.   За матеріалами Ольги Байер, завідувача кафедри дошкільної освіти Запорізького ОІППО, канд. психол. наук, доцент

Джерело: https://www.pedrada.com.ua/news/7271-vipuskniki-ne-propustt-sms-spovshchennya

Повне або часткове копіювання будь-яких матеріалів сайту, цитування, публікація їх анотованих оглядів допускаються лише з письмового дозволу редакції сайту

Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей

                                                           Рекомендації батькам

щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей

(за матеріалами книги Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період : [метод. рек.] / авт. кол.: Н. П. Бочкор, Є. В. Дубровська, О. В.Залеська та ін. ; [упор.: Н. В. Лунченко, Л. Л. Сідєльнік]. – К. : МЖПЦ «Ла Страда-Україна», 2014. – 84 с.)

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями.

Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.

Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:

Потурбуємось про тіло:

1. намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;

2. побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;

3. організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри; 

4. харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);

5. дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, 

6. не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;

7. не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;

8. теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.
   
   

Потурбуємось про емоційну стабільність:

•  не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;

•  не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще.  У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;

•  створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);

•  подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;

•  читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;

•  якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;

•  якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);

•  дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;

•  дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);

•  поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;

•  зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

Подбаємо про осмислення подій:

•  Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно. 

•  Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину. 

•  У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди. 

•  Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині. 

•  Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю. 

Особлива важливість гри:

•  зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «Війну», «бендерівці» і «майданівців», військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;

•  вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;

•  заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);

•  велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу. 

Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу. ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психолога або психотерапевта. 

Практичний психолог Яновська В.М.

Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий час необхідно надати таку допомогу дитині:

1.  Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч,  все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».

2.  Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога.  Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.

3.  Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати.  Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину). 

4.  Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не стримувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу.  Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.  

5.  Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде. 

6.  У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на вас або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією).  У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною. 

7.  Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається.  

8.  Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Не залишайте дитину на самоті. Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до психотерапевта. Дитину необхідно зорієнтувати в тих діях, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо).  Важливо, щоб дитину підтримувала близька доросла людина, яка сама не є постраждалою. 

9.  У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання. Також доцільними будуть спільні ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть їй зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти нові смисли.  

10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією.  Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому.

Важливо:

1. Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали. 

2. Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.

3. Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину).

4. Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.

5. Підтримувати надію на краще.

6. Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини. 

7. НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.

8. Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй.

9. Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
   •  Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.

10. Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити.

11. Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається  упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.

12. У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу  ДО ПСИХОЛОГА або ПСИХОТЕРАПЕВТА.

Практичний психолог Яновська В.М.

9 фраз, які не можна говорити дітям про війну

 9 фраз, які не можна говорити дітям про війну

Зброя для дитини зі здоровою психікою - не спосіб вбивати, на знак героїв. 

 Тати та мами зараз частіше ламають голову не над тим, як говорити з дитиною "про ЦЕ", а як говорити про АТО.

 Психотерапевти Роксана Ящук та Олена Ляшенко радять відповідати на всі запитання. Але важливо не сказати зайвого! Так що не варто репетирувати, як говорити - краще вивчити назубок, чого дитині не можна чути, в якому настрої ви не були б.

"Ти ще малий про таке думати. Не твого розуму справа"

 Заборони лише посилюють відчуття тривоги та невизначеності.

"Тату можуть убити на війні. Твій тато там, де небезпечно"

 Хоч би як ви самі хвилювалися, дитина повинна відчувати впевненість, що для її сім'ї все завершиться благополучно. Інакше в нього зникне відчуття безпеки світу, а у віці до 10 років такі переживання болючі і закладають на майбутнє такі риси характеру, як недовіра до оточуючих, песимізм.

"Виростеш - теж воюватимеш"

 Хоч би яких політичних поглядів ви дотримувалися, дитину треба готувати до мирного життя, а не до битв. Це питання навіть не моралі, а душевного здоров'я. "Захищати людей у ​​майбутньому" - формулювання, яке допомагає дитині рости сильним та сміливим. "Воювати, мстити" і т. д. - плани, які руйнівно діють на незміцнілу психіку.

"Ми повинні боротися, щоб перемогти всіх ворогів"

 Війну не можна представляти дитині у спосіб вирішення конфлікту. Не варто будувати фрази так, щоб дитина думала, що її близькі підтримують війну або вітали її початок.

 "Тебе я ніколи не пущу на війну!"

 Протилежна помилка: дитина, яка заявляє, що піде боротися, як тато, або всіх звільнить "від поганих", не повинна стикатися із засудженням, глузуванням, заборонами. Інакше він, особливо хлопчик, переживатиме, що "стане дезертиром, боягузом, бо мама надто боїться за нього". Найкраще підтримати його намір стати захисником. А потім пояснити, що до такої ролі треба готуватися: наприклад, робити зарядку та бігати, щоб стати сильнішим. Рятувати, але поки що пташенят, кошенят, щенят, а не людей. Важливо також наголосити, що воєнні дії скоро закінчаться, але він може застосовувати свої вміння у мирному житті.

"Наш ворог - така країна, люди такої національності"

 Не можна прищеплювати страх, підозрілість чи ненависть до цілої країни, народу. Знову ж таки, крім моральної сторони питання, це може викликати розщеплення у свідомості у дитини, яка має друзів різних національностей, родичів, улюблених акторів або музикантів.

"Ти злякався вибуху, побаченого по телевізору? А солдати не бояться, трусишко"

 Соромитись за прояв тривоги не можна. Так ви не допоможете позбутися дитині страху, а лише заженіть переживання вглиб, привчивши і в майбутньому секретничати. Страхи, які малюк намагається самотужки придушити, можуть обернутися фізичними нездужаннями, такими як нервові тики, заїкуватість, енурез, розлади сну та апетиту.

"Люди сварилися, билися, ось як ти з однокласниками, а потім почали боротися один з одним. Ось що буває, якщо не вмієш миритись"

 Добрі виховні наміри у разі недоречні. Для дитини небезпечно думати, що звичайні бійки можуть перерости у вбивства. Або малюк почне уникати будь-яких з'ясування стосунків, щоб не стати жертвою, через що інші діти можуть вважати його слабаком або робити "цапом-відбувайлом". Або дитина стане боятися сама себе, спалахів гніву - і такі переживання в дорослі роки чреваті депресіями, схильністю до зайвої самокритики.

 "Викинь свій пістолет. Зараз я розповім тобі, що таке справжнє поранення..."

 У жодному разі не можна описувати поранення, наслідки застосування зброї. Останніми місяцями психологи все частіше займаються дітьми, яким батьки самі живописали жахи битв. Наприклад, одна мама втомилася від того, що сини днями грали у війну, вигукуючи підслухані десь слова "колоради", "бандерівці", яких ніколи не вживали в будинку. Коли хлопці вкотре вибігли з криками "Ти вбита!" - Вона вирішила серйозно поговорити. Мовляв, коли поріжеш палець – боляче, а рани – це величезні криваві дірки по всьому тілу, від яких довго доводиться мучитися. Результатом розмови був нервовий зрив одного з дітей, після чого його довго довелося лікувати.

КОМПЕТЕНТНО

Дитина – за природою оптиміст

Психотерапевт Офра Аялон.

Умовчати про страшні події набагато небезпечніше, ніж відверто поговорити, вважає психотерапевт Офра Аялон.

 Психотерапевт Офра Аялон - один із найвідоміших у світі фахівців із роботи з дітьми, які зіткнулися з військовими подіями. Вона працювала у Югославії, Ізраїлі, країнах Південно-Східної та Центральної Азії. Іноді психотерапевт приїжджає до колег до Києва. Вона поділилася з "Комсомолкою" думками про те, як краще говорити з дітьми про бойові дії.

"Страшне дивлюся навпаки"

 - Не варто боятися травмувати дитину однією згадкою про битви, - стверджує Офра Аялон.

Джерело:imzo.gov.ua

Психологія воєн

 Що каже психологія воєн?

1. Війна – це не конкурс на кращий героїзм. Героями є всі, хто тут. Всі, хто з 24.02.22 став частиною війни. Героїзмом є життя тут, на своїй землі. Кожен з нас уже частина героїчної історії.

2. В умовах війни країна ділиться на фронт і тил. Фронт – це менша частина суспільства, тил – більша. Фронт – це бойові дії, це граничне загострення свідомості. В тилу НЕ ПОТРІБНО вести себе так само, як на фронті! Тил – це передовсім рутина, самоорганізація, планомірність і холоднокровне формування резерву за принципом «кожен на своєму місці». Без тилу фронту не буває.

3. Війна – це не гра в хорошість. Допомога фронту – це БУДЕННО. Коли людина штампує в соцмережах дописи кожні півгодини – значить, у неї купа вільного часу. Не обов’язково постійно афішувати свою гіперактивність і самостверджуватися на ній. 

4. Війна провокує рефлекс «терміново щось робити». Тому: не щось – а конкретно! Наприклад, перш ніж я везу кудись воду чи продукти – я конкретно з’ясовую, де це потрібно вже й зараз. Цільово з’ясовуйте потребу! Для цього є волонтерські штаби.

5. Перестаньте докоряти тим чоловікам, хто не на фронті! Воєнні психологи стверджують, що гендерні претензії й бичування множать синдром провини, а це підриває моральний дух. Зараз не середньовіччя. Потреби фронту – не стільки статеві, скільки кваліфікаційні! Потребу фронту визначає Держава через закон. І там не випадково прописані ХВИЛІ, тобто почерговість! Нема сенсу задіювати всіх одразу й одночасно.

6. Ключове поняття – РЕЗЕРВ. Зараз на фронті задіяна перша й найбільш фахова хвиля. Стійкість країни полягає в наявності РЕЗЕРВУ! Цей резерв зараз волонтерить, розвантажує фури, займається логістикою чи просто працює, чекаючи на свій час. ТАК МАЄ БУТИ! Чим більше незадіяних людей зараз – тим сильніший резерв!

7. Війна – це колективний феномен. Від природного страху (його не треба соромитися) рятує відчуття колективного, відчуття «ми всі як один». Тому в війні найважче творчим людям, нон-конформістам, харизматам, мислителям, індивідуалістам, «людям не від світу сього», людям культури, теоретикам-інтелектуалам. Вони не вписуються в грубий час, оскільки мають опір до масового мислення. Вони – емпати, які чужий біль переживають як свій. Це їхній дар і кара. Це вища форма інтелекту й етики. АЛЕ саме ці люди в майбутньому творитимуть для всієї нації героїчний переможний культурний епос, який буде вічним! Це наш культурний легіон, який напрацює безцінний гуманітарний спадок нової реальності. 

8. Війна – це любов. Дивно й парадоксально, але війна – це любов. До життя, до людяності, до рідних людей, до кота, до даху над головою, до країни, до воїна, до незнайомця з синьо-жовтою стрічкою, до мови, до-до-до… Ненависть до ворога – рівнопропорційна любові до рідного. Це теж зброя. Несамовита Любов до рідного нехай тримає нашу високу планку, бо якраз нею ми відрізняємся від ворога.

9. А про масові матюки й прокльони психологія воєн нічо не говорить, так що на здоров'я )))

Джерело:Imzo.gov.ua

Ігри для зняття втоми, напруги, агресії

Гра позитивно впливає психічний розвиток дитини.

Допомагає йому набути певних навичок у багатьох видах

діяльності, що готує до дорослого життя. Також гра має

величезним терапевтичним ефектом: допомагає розслабитися,

подолати страхи, агресію, знімає напругу, допомогти в

спілкуванні, налагодити контакт із батьками.

"Солдат та ганчіркова лялька"

Найпростіший і найнадійніший спосіб навчити дітей

розслаблятися це навчити їх чергування сильної напруги

м'язів та наступного за ним розслаблення. Тому ця і

наступна гра допоможуть вам це зробити у ігровій формі.

Отже, запропонуйте дитині уявити, що вона солдат.

Згадайте разом з ним, як потрібно стояти на плацу, витягнувшись у

струнку та завмерши. Нехай гравець зобразить такого військового, як тільки

ви скажете слово "солдат". Після того як дитина постоїть у такій

Напруженою позі, скажіть іншу команду "ганчір'яна лялька".

Виконуючи її, хлопчик чи дівчинка повинні максимально

розслабитися, злегка нахилитися вперед так, щоб їх руки

бовталися, ніби вони виготовлені з тканини та вати. Допоможіть їм

уявити, що все їхнє тіло м'яке, податливе. Потім гравець знову

має стати солдатом тощо.

Примітка. Закінчувати такі ігри слід на стадії

розслаблення, коли ви відчуєте, що дитина достатньо

відпочив. 

"Насос та м'яч" 

Якщо ваша дитина хоч раз бачила, як м'яч, що здувся накачують насосом, то йому легко буде увійти в образ та зобразити зміни, що відбуваються в цей момент із м'ячем. Отже, станьте навпроти один одного. Гравець, що зображає м'яч, повинен стояти з опущеною головою, мляво висячими руками, зігнутими в колінах ногами (тобто виглядати як не надута оболонка м'яча). Дорослий тим часом збирається виправити це становище і починає робити такі рухи, як у його руках знаходиться насос. за мірою збільшення інтенсивності рухів насоса "м'яч" стає все більш накаченим. Коли у дитини вже будуть надуті щоки, а руки з напругою витягнуті в сторони, вдайте, що ви критично дивіться свою роботу. Поторкайте його м'язи і нарікайте на те, що ви перестаралися і тепер доведеться здувати м'яч. Після цього зобразіть висмикування шланга насоса. Коли ви це зробите, "м'яч" здувається настільки, що навіть впаде на підлогу. Примітка. Щоб показати дитині приклад, як грати надуючи м'яч, краще спочатку запропонувати йому побути в ролі насос. Ви ж напружуватиметеся і розслаблятиметеся, що допоможе і вам відпочити, а заразом і зрозуміти, як діє цей метод. 

"Шалтай Болтай" 

Персонаж цієї гри напевно сподобається гіперактивному дитині, оскільки їх поведінка багато в чому схоже. Щоб ваші син або дочка краще увійшли у роль, згадайте, чи він читав вірш З. Маршака про Шалтаї Болтаю. А може, він бачив мультфільм про ньому? Якщо це так, то нехай дитина розповість про те, хто такий ШалтайБолтай, чому його так називають і як він поводиться. Тепер можете розпочинати гру. Ви читатимете уривок з вірша Маршака, а дитина зображатиме героя. Для цього він буде повертати тулуб праворуч і ліворуч, вільно бовтаючи м'якими, розслабленими руками. Кому цього недостатньо, може крутити ще й головою. Отже, дорослий у цій грі має читати вірш: ШалтайБолтай Сидів на стіні. ШалтайБолтай Впав уві сні. Коли ви скажете останній рядок, дитина повинна різко нахилити тіло вперед і вниз, переставши бовтати руками і розслабившись. Можна дозволити дитині для цієї ілюстрації частини вірша впасти на підлогу, правда, тоді варто подбати про його чистоту та килимове покриття. 

"Ласкові лапки"

Ціль: зняти напругу, м'язові затискачі, знизити

агресивність, розвинути чуттєве сприйняття, гармонізувати

відносини між дитиною та дорослим.

Дорослий підбирає 67 дрібних предметів різної фактури:

шматочок хутра, пензлик, скляний флакон, намисто, вату і т. д. Все це

викладається на стіл. Дитині пропонується оголити руку по

лікоть; вихователь пояснює, що по руці ходитиме "звірятко" і

торкатися лагідними лапками. Треба із заплющеними очима вгадати,

який "звірятко" торкається до руки відгадати предмет. Дотику

мають бути погладжуючими, приємними.

Варіант гри: "звірятко" буде торкатися щоки, коліна,

долоні. Можна змінитись з дитиною місцями.

«Сніговик»

Гра спрямована на розслаблення, зняття напруги.

Батько і дитина перетворюються на сніговиків: встають, розводять

руки в сторони, надувають щоки і протягом 10 секунд утримують

задану позу.

Дорослий каже: «А тепер визирнуло сонечко, його жаркі

промені торкнулися сніговика і він почав танути». Гравці поступово

розслабляються, присідають навпочіпки і лягають на підлогу.

«Кольорові долоні»

Гра спрямовано зняття втоми. Матеріали: біла

папір, фарби.

Запропонуйте дитині намалювати траву, сонечко, хмари (для

дитини 3 років).........пальцями. Для дітей старшого віку

можна запропонувати намалювати тварину, рослину, людину.

Якщо спочатку дитина відмовляється малювати пальчиками,

покажіть приклад, поясніть, що забруднитись не страшно.

«Ліпка із солоного тіста»

Приготуйте солоне тісто – 1/1 солі та борошна, води за нормою.

Замісіть тісто як на пироги та покладіть його в холодильник.

Коли тісто охолоне, можна починати ліпити з дитиною.

Це може бути будь-який об'єкт - тварина, людина, казковий

персонаж. Після того як ви зліпили, фігурки можна покласти в

грубку, запекти при температурі 250 градусів, та був розфарбувати.

Влітку надворі можна ліпити з піску. Ігри з піском, тестом

сприяють зняттю напруги, агресії. Дитина заспокоюється,

краще йде контакт, до того спільне заняття зближує.

«Клякси, монотипія»

Для цієї гри необхідні: фарби, пензлик, білий папір.

Перед початком гри аркуш паперу необхідно скласти навпіл,

та малювати на одному боці. Дітям пропонують взяти фарбу будь-якого

кольори, який подобається і бризнути на аркуш паперу, поставити ляпки.

Потім взяти інший колір і зробити те саме. Можно використовувати

відтінки одного кольору. Після цього скласти обидві половини листа та

швидко розкрити. Отриманий малюнок розглядають, і дитина

розповідає, на що схожий його малюнок.

Ця гра сприяє зняттю агресії, напруження. Більше

агресивні діти вибирають і похмуріші кольори, в малюнках

бачать чудовисько і т.п. У той же час діти починають вільніше

висловлювати свої емоції, почуття.

«Фантом людини»

Матеріали: фарби, пензель, лист із намальованим на ньому

зображення людини.

Перед початком гри необхідно дізнатися у дитини, як вона

розуміє значення слів – радість, сум, біль, сором, образа. Можна, можливо

попросити навести приклад, ситуацію, коли у дитини було

подібний стан. Дитині пропонують розглянути зображення

людини. Після цього заплющити очі і згадати ситуацію, коли

дитині було радісно, ​​потім із заплющеними очима ж газами

уявити якого кольору радість, якщо не знають, просто сказати

який колір вони бачать, коли думають про радісну подію.

Уявити де радість сконцентрувалася - в голові,

у руці, нозі, серце. Потім розплющити очі, взяти кисть, вмочити її

в цей колір і додати до цього місця.

Те саме зробити з іншими станами - сум, біль,

сором, образа.

Рекомендується проводити з дітьми старшого віку.

Вправа сприяє рефлексії.

"Берег моря"

Усім дітям пропонують лягти на килим та заплющити очі. Після

цього вихователь починає розповідати тихим голосом:

Уявіть, що ви лежите на березі моря. Нікого немає поряд,

тільки птахи співають, хвилі б'ються об берег і шумить вітер. Сонечко

поступово пригріває, ваші ручки, ніжки, очі все тіло

розслаблено, вам добре. Не хочеться рухатися, вдалині чути шум

моря - шшшшшшшшшшш, шшшшшшшш.

Хвилі набігають одна одну, піняться, якщо витягнути шкарпетки,

то можна кінчиками пальців дотягнутися до води. Під долонькою

теплий пісок, м'який, він просочується крізь пальці. Зручно

підтримує голову. Вам легко, спокійно, добре. Високо на

головою шумить вітер – шшшшшшшшш, шшшшшшшшшшш. Жарко. Ось

тінь від дерева впала на вас, і стало прохолодно, сонечко більше

не гріє так сильно. Ви потихеньку потягуєтесь, ручки, ніжки

напружуються. Відкриваємо очі, лежимо, не рухаємося. Відпочили?

Тепер можна вставати.

Під час заняття НІЯКІ ПОСТОРОННІ ЗВУКИ НЕ

ПОВИННІ ВІДБУВАТИ ДІТЕЙ І ВИХОВАТЕЛЯ !!!!!!! Голос

повинен бути спокійним, неквапливим, заколисуючим.

Джерело:imzo.gov.ua

Як встановити контакт з дитиною

 

Як встановити контакт з дитиною:

І. Етап «Знайомство»

1. Опустіться на рівень дитини (наприклад, присядьте, щоб фізично бути на одному рівні)
2. Представтесь: назвіть ім’я, чим займаєтесь та як пов’язані з дитиною (“Мене звати Марія, я - волонтерка, яка допомагає сім’ям під час перебування в нашому місті”).
3. Запитайте, як ви її можете називати (наприклад: “Як я можу до тебе звертатися?”).
4. Поясніть, як довго ви будете з дитиною (наприклад: “Сьогодні ніч ти проведеш тут, я буду разом із тобою, поки не приїде автобус, а потім ти поїдеш далі”).

 

ІІ. Етап «Оцінювання потреб дитини»

1. Запитайте дитину, як вона себе почуває.
2. Запитайте, що їй потрібно зараз. Чи бажає вона води, поїсти, в туалет? Чи їй не холодно? Можливо дитина захворіла та потребує лікування? Чи бажає вона погратись (можливо, з іншими дітьми, якщо вони також перебувають разом з вами)?

 

ІІІ. Етап «Знайомство з місцевістю»

1. Покажіть дитині приміщення, в якому вона буде перебувати: де знаходиться туалет, ванна кімната, де дитина буде спати, де можна поїсти та пограти тощо.
2. Розкажіть дитині правила перебування (наприклад: “Ми будемо вечеряти о 19:00 ось у тій кімнаті, а лягаємо всі спати о 21:00”).
3. Розкажіть про місцевість, в якій опинилася дитина (про ваше місто, село, про інші особливості місцевості, які варто знати дитині).

 

ІV. Етап «Підтримка»

1. Скажіть дитині, що якщо вона хоче поговорити, то ви готові її вислухати.
2. Запитайте у дитини на які теми їй подобається говорити.
3. Запитайте, на які теми вона б не хотіла говорити.
4. Запитайте, що їй подобається робити (наприклад, чи любить дитина малювати, ліпити, танцювати, співати, збирати лего тощо).
5. Скажіть дитині, що якщо їй щось буде треба, то вона може звернутися до вас.

Що не рекомендується робити під час спілкування з дитиною:

1. Розпитувати у дитини про військові дії, які вона могла побачити, про те, як їй було, коли лунали сирени, вибухи та постріли*.

2. Розпитувати дитину про тих, хто з її близьких залишився в місцях ведення бойових дій*.

3. Порушувати особистісні кодони дитини, обов’язково треба запитати у дитини, чи можна взяти її за руку, обійняти, перш ніж це зробити. 

4. Проявляти нещирі емоції (ви так само є людиною, яка має власні переживання, і якщо у вас немає насторою, то не треба «натягувати» посмішку лише через те, що перед вами стоїть дитина. Діти відчувають нещирість дорослих, що може негативно вплинути на ваші стосунки).

5. У присутності дитини обговорювати травмувальні події, пов’язані із військовими діями.

6. Використовувати ненормативну лексику у присутності дитини.

7. Ставити питання типу: «А як у тебе вдома було?». Краще замініть його на: «А як тобі подобається?» або «Як би тобі хотілось?».

 

*Розпитування дитини про травмувальні події може призвести до негативних переживань або істерики, що є вкрай небажаним. Краще щоб дитина сама розповіла про це, коли буде готова.

Джерело:Юнісеф