Процедура подання (з дотриманням конфіденційності) заяви про випадки булінгу (цькування)

 Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)"https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-19

Процедура подання  (з дотриманням конфіденційності) заяви про випадки булінгу (цькування)

1.     Усі здобувачі освіти, педагогічні працівники закладу, батьки та інші учасники освітнього процесу повинні обов’язково повідомити директора навчального закладу про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.

2.     На ім’я директора закладу пишеться заява (конфіденційність гарантується) про випадок боулінгу (цькування).

            3.     Директор закладу видає наказ про проведення розслідування та створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування), скликає її засідання.

            4.     До складу такої комісії входять педагогічні працівники (у тому числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булерів, керівник навчального закладу та інші зацікавлені особи.

          5.     Рішення комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів комісії.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) та відповідальність осіб, причетних до булінгу

1. Директор закладу має розглянути звернення у встановленому порядку.
2. Директор закладу створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з’ясовує обставини булінгу.
3. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то директор ліцею повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.
4. Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Права та обов’язки дітей

 Турбота про дітей, а пізніше обов'язок дітей допомагати своїм батькам стали моральними нормами і закріплені настановами багатьох релігійних учень. Нині ці норми записано в законодавстві нашої держави.

Батьки, пам’ятайте! Кожна дитина має право:

• виховуватись в рідній родині;
• на належне виховання;
• на захист свого здоров’я;
• на піклування про здоров’я;
• на здобуття освіти;
• на розвиток талантів та здібностей;
• на право голосу у прийнятті важливого рішення для родини;
• на вільне висловлювання власних поглядів;
• кожна дитина має право бути почутою.

 

В свою чергу батьки зобов’язані:

• виховувати дитину у дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
• виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання;
• створювати належні умови для розвитку природних здібностей дитини;
• поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці;
• забезпечувати дитині середню освіту;
• поважати та враховувати думку дитини з будьяких питань.

 

Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Батьки не можуть залишати свою дитину без нагляду.

 

Батьки мають право:

• на виховання та розвиток дитини;
• на вибір навчального закладу для здобуття освіти дитиною;
• на представництво та захист інтересів дитини;
• звертатись до державних органів управління з питань навчання та виховання дітей;
• батьки мають рівні права на спілкування з дитиною, її виховання, забезпечення освітою.

 

          Яка ж відповідальність за невиконання батьківських обов’язків?

Кримінальний кодекс України

Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Сімейний кодекс України

Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Закон України «Про освіту»

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.

2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв.

Пам’ятайте, дитина – це окрема особистість, яка має власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати! А обов’язок батьків - дбати та виховувати дітей гідними громадянами своєї держави!

5 мультфільмів які допоможуть запобігти булінгу серед дітей

 Пропонуємо чудову добірку змістовних мультфільмів від Освітнього проекту “На урок” про події з життя тих, хто відрізняється від більшості у спільноті, їхній емоційний стан та способи вирішення конфліктних ситуацій. Чому одні нетерпимі до інших? Чому той, хто відрізняється від оточуючих, частіше залишається на самоті та стає об’єктом насмішок, а іноді – й проявів колективного цькування? В українському суспільстві зараз багато говорять про толерантність. Водночас найпоширенішими проблемами у колективах є булінг та мобінг. Чи можна запобігти виникненню цих явищ? За даними численних досліджень, на вміння знаходити спільну мову з оточуючими впливає розвинутість емоційного інтелекту і, зокрема, емпатії – здатності розуміти емоційні стани іншої людини, бачити світ «її очима» та скеровувати власну поведінку відповідно до цього. Розвиток цих навичок дозволить навчити школярів більш терпимо ставитись один до одного та попередити виникнення булінгу. Як саме можна розвинути ці здібності? Допоможуть у цьому спеціальні вправи та перегляд відповідних тематичних мультфільмів з обов’язковим сумісним обговоренням. Мультфільм «Жив собі чорний кіт» Мультфільм про те, як живеться чорному коту. Через людські забобони з ним ніхто не спілкується, тому він опинився у повній ізоляції. Всьому причина – чорний колір його шерсті. Що відчуває кошеня, наскільки йому сумно і самотньо? Про це ніхто навіть не замислюється. Щоб не мати клопіту, всі його намагаються обійти десятою дорогою. Однак варто котові забруднитися у білу фарбу – ставлення до нього вмить змінюється. Анімацію створено на студії «Укранімафільм» у 2006 році, режисер – Юрій Марченко. Перегляньте цей мультфільм з учнями та проаналізуйте, чи справедливе було ставлення інших до кошеняти? Чи розумно будувати відносини з оточуючими, ґрунтуючись на їхніх вроджених особливостях чи зовнішності? Мультфільм «Про пташок» Історія про зграю горобчиків, які спілкуються між собою, сидячи на дротах. До них прилетіла доброзичлива чуднувата пташка, зовсім не схожа на них, тому горобці не прийняли її до гурту, хоча вона цього хотіла. Щоб позбутися настирної гості, спільнота горобців спочатку її ігнорує. Потім закльовує, намагаючися зігнати зі спільного дроту, не розуміючи, які саме наслідки це може мати для них самих. Анімацію створено компанією Pixar у 2000 році. У 2002 році мультфільм було відзначено премією «Оскар» у номінації «Найкращий анімаційний короткометражний фільм». Цей мультфільм демонструє, що будь-які конфлікти впливають на кожного, незалежно від того, гурт це чи одна особа. Мультфільм «Вірте у любов, вірте у Різдво» Це історія про їжачка на ім’я Генріх, який уперше прийшов до нового класу. Він би з радістю подружився з однолітками, однак спілкуватися і гратися йому заважають колючки, через які він і сам страждає. Минає час, і напередодні Різдва Генріх помічає, що однолітки шепочуться і сміються за його спиною. Коли засмучений їжачок виходить на шкільне подвір’я, його чекає несподіванка – подарунок від однокласників, завдяки якому вони зможуть дружити і гратися! Анімацію створено у 2018 році австрійською компанією Jung von Matt/DONAU на замовлення Erste Group. Подивіться цей зворушливий мультфільм з учнями та поясніть, що абсолютно з кожним можна знайти спільну мову, якими різними, на перший погляд, ви б не були. Мультфільм «Курка, яка несла всяку всячину» Це історія про курку, яка мріяла про діточок, і одного разу вона знесла 7 яєць, з яких вилупилося 6 курчаток і один… маленький екскаваторчик. На відміну від чорного кота, не зважаючи на те, що екскаваторчик був не такий, як курчата, батьки його любили і ставились до нього, як і до інших. Анімацію створено на студії «Укранімафільм» у 2006 році, режисер – Марія Медвідь. Перегляньте цей мультфільм разом зі школярами. Поясніть учням, що всі люди різні, однак кожному важливо відчувати себе частиною чогось більшого, ніж він є сам – членом родини, частиною певної спільноти тощо. Однак варто пам’ятати, що відчути себе насправді щасливим можна лише серед тих, хто дійсно схожий на тебе – за вподобаннями чи світосприйняттям. Мультфільм-казка «Гидке каченя» «Гидке каченя» – всесвітньо відома казка данського письменника Ганса Крістіана Андерсена. Вперше вона була опублікована у 1843 році. Це історія про маленьке лебеденя, яке з незрозумілих причин потрапило до родини качок. Тільки-но вилупившись із яйця, воно отримало прізвисько Гидке каченя за свою непоказну зовнішність, відмінну від «родичів». Відеоверсію казки створено командою українського проекту «Світ казок» у 2016 році. Ця казка допоможе пояснити учням молодшого шкільного віку те, що за непоказною зовнішністю насправді може ховатися яскрава непересічна особистість.

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЩАСТЯ «ЛЮДИНА СТВОРЕНА ДЛЯ ЩАСТЯ, ЯК ПТАХ ДЛЯ ПОЛЬОТУ»: до Міжнародного дня Щастя Кожна людина прагне бути щасливою, або хоча б зовсім не проти того, щоб бодай зрідка, але відчувати такий стан, при якому присутнє почуття найбільшого внутрішнього задоволення своїм власним буттям, повноти і осмисленості життя. Когось це почуття залишає дуже рідко, хтось, навпаки, вже й забув, що може відчувати щось подібне, але бути щасливою людиною здавалося би дуже просто і природно. Увага до питань щастя супроводжувала людство протягом усієї його історії. Про це написано і сказано так багато, що напевно окремо взятій людині не вистачить і усього її життя, щоб ознайомитися з повним переліком думок і міркувань із цього приводу. Однак, у спробі узагальнити цей величезний матеріал, цілком упевнено можна стверджувати, що питання щастя впритул стосується і моментів внутрішньої свободи людини, і зовнішніх факторів, які супроводжують її життя, таких понять як совість і честь, почуття власної гідності. І, навіть, узагалі може бути тісно пов’язане зі, здавалося б, зовсім незначними причинами та обставинами, які у багатьох просто можуть викликати відверту іронічну посмішку. Щастя можна легко втратити або позбутися. А його подальше здобуття або повернення може коштувати людині великих і неймовірних зусиль, забирати неабияку кількість сил та часу. Ураховуючи, що прагнення до щастя є основоположною метою людства, Генеральна Асамблея ООН 28 червня 2012 р. прийняла відповідну резолюцію, у якій запропонувала всім державам – членам і структурам самої системи організації Об’єднаних Націй, а також і іншим регіональним і міжнародним організаціям, широкому громадянському суспільству, відзначати Міжнародний день щастя, і постановила щорічно проводити його 20 березня. Підтримуючи дану ініціативу, щиро бажаємо всім і кожному бути щасливим! Нагадуємо, що навчитися радіти малому не так важко і під силу кожному з нас. Щастя і радість – це брати-близнюки. Задовольняючись малим набагато легше отримати більше! Люди прагнуть бути щасливими і споконвіку намагаються зрозуміти, як цього досягти. Справа у тому, що щастя для кожного різне, у залежності від особистості людини, від її духовної суті, світогляду тощо. «Навчити людину бути щасливою не можна, – писав А.С. Короленко, – але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна». Григорій Сковорода з ним, мабуть, не погодився би, він намагався учити людей саме бути щасливими, але не такі вже протилежні ці думки: мандрівний філософ передбачав у досягненні щастя момент самопізнання і, навіть, самовиховання. У підґрунті щастя, на його думку, лежать душевність, сердечність, простота, скромність, але не приниженість, і – дуже важливо – уміння розуміти власні бажання і посідати місце в житті, відповідне внутрішнім здібностям. Але останньому вчитись було важко, хоча ідея ніби проста. Не кожен здатен дивитися у власну душу. «Шукаємо щастя по країнах, століттях, – писав він, – а воно скрізь і завжди з нами: як риба у воді, так і ми у ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва – відхили лише вхід у душу свою». А у народі є, навіть, напівжартівливе прислів’я такого змісту: якщо людина хоче бути щасливою на місяць, їй треба закохатися, якщо на рік – одружитися, а якщо на все життя – знайти роботу до душі. Отже у кожного з нас свої шляхи до щастя і своє його розуміння. Особливо зворушливими є думки дітей про щастя. Ось деякі з них: «Щастя – це коли всі співають. Це щось приємне, гарне, ніжне, чарівне» (Антон, 4 роки); «Щастя – це коли немає страху і ти навчився плавати» (Данило, 7 років); «Щастя – це коли я радію і приїжджаю до бабусі у село. Там є корови, курчата і багато-багато кроликів. Я допомагаю бабусі» (Христина, 6 років); «Щастя – це щось м’яке, добре, ніжне, коли зі мною дружать» (Аліна, 6 років); «Щастя – це радість, це – мій день народження влітку, тому що я росту» (Даша, 4 роки); «Щастя – це коли мами лю своїх дітей, навіть коли вони погано поводяться» (Віра, 8 років); «Щастя – це коли в голові немає ніяких думок. Ось це щастя!» (Тихон, 4 роки); «Щастя – це коли гаряче у грудях й іноді навіть хочеться плакати від того, як гаряче» (Свєта, 6 років); «Щастя – це великий торт і моя собака» (Катя, 3,5 років). Виявляється, наше щастя завжди поруч із нами, його можна знайти у найпростіших речах, які надають нашому життю яскравих фарб. Це приємні розмови з друзями, посмішки рідних, обійми та поцілунки коханої людини, щастя у перегляді старих фотографій, у читанні улюбленої книжки – це не важливо, тому що щастя в самих нас. Ми самі можемо створювати щастя і повинні намагатися поділитися ним із іншими. Тому що, іноді просто посміхнувшись людині на вулиці щирою посмішкою, можна подарувати частинку власного щастя. Наше щастя і наше життя залежить від нас самих!

Рекомендації для проведення додаткових профілактичних заходів закладами освіти серед дітей та інформування батьків щодо компетентностей безпечної поведінки в цифровому середовищі

 Рекомендації для проведення додаткових профілактичних заходів

закладами освіти серед дітей та інформування батьків щодо

компетентностей безпечної поведінки в цифровому середовищі

Цифрове середовище, зокрема мережа Інтернет, сьогодні є не лише

важливим джерелом інформації, але і способом комунікації, який нівелює

перепони для спілкування. Через глобальний вплив COVID-19 діти проводять

все більше часу в Інтернеті.

Зауважуємо, що право дитини на безпеку та захист є базовим та

поширюється на її життєдіяльність як онлайн, так і офлайн. Разом з тим, не

кожна дитина в Україні володіє достатнім рівнем знань щодо існуючих ризиків

в цифровому середовищі та навичками безпечної поведінки в цифровому

просторі. Діти мають право отримувати знання та підтримку у використанні

цифрового середовища. Надавати таку підтримку є спільною відповідальністю

батьків, педагогічних працівників, громади загалом. Залучення батьків до

освітнього процесу, налагодження ефективних партнерських відносин

сприятиме не лише ефективному досягненню результатів навчання, а й

формуванню безпечного освітнього та родинного середовища для дитини.

Комунікація у віртуальному просторі має свої особливості. Так,

інформаційно-комунікаційні технології є важливим інструментом у житті дітей

під час здобуття освіти, соціалізації, самореалізації. Водночас, бесконтрольне та

безвідповідальне їх використання містить ризики для здоров’я, розвитку та

благополуччям дітей, зокрема:

контактні ризики (сексуальнї експлуатації та зловживання, домагання для

сексуальних цілей («грумінг», розбещення), онлайн-вербування дітей для

вчинення злочинів, участь у екстремістських політичних чи релігійних рухах або

для цілей торгівлі людьми);

ризики контенту (принизливе та стереотипне зображення та надмірна

сексуалізація жінок та дітей; зображення та популяризація насильства та

нанесення собі ушкоджень, зокрема, самогубств; принизливі, дискримінаційні

або расистські вирази або заклик до такої поведінки; реклама, контент для

дорослих);

ризики поведінки (залякування, переслідування та інші форми утисків,

розповсюдження без отримання згоди сексуальних зображень, шантаж,

висловлювання ненависті, хакерство, азартні ігри, незаконне завантаження або

інші порушення прав інтелектуальної власності, комерційна експлуатація);

ризики для здоров’я (надмірне використання призводить до позбавлення

сну та фізичної шкода).

Всі перераховані вище ризики не є вичерпними, постійно оновлюються та

здатні негативно вплинути на фізичне, емоційне та психологічне благополуччя

дитини.

2

Так, одними з розваг серед підлітків в соціальних мережах, що, зокрема за

умови відсутності компетентностей безпечної поведінки в цифровому просторі,

можуть призвести до непоправної шкоди здоров’ю та життю дитини, стали

Інтернет-челенджі та «групи смерті».

Челендж (англ. Challenge) – жанр інтернет-роликів, в яких блогер виконує

завдання на відеокамеру і розміщує його в мережі, а потім пропонує повторити

завдання своєму знайомому або необмеженому колу користувачів. Саме слово

челендж зазвичай перекладається як «виклик» у контексті словосполучення

«кинути виклик».

Найбільш небезпечними останнім часом стали челенджі:

«вогняний челендж» (Fire challenge);

«падіння в стрибку» (Tripping jump challenge);

«проломити-череп-челендж» (Skull-breaker challenge);

«отруєння капсулами для прання» (Tide pods challenge);

«суїцидальний челендж Момо»;

«удушення/непритомність/втрата свідомості» (Choking/fainting/pass-out

challenge);

«контрольована задуха» (Вlackout challenge);

«вибух розетки» (Outlet Challenge);

«вистрибни з автомобіля» (Drake «In My Feelings»);

«я без свідомості» (Pass out prank, Shocking games) тощо.

Вірусний характер поширення цих челенджів дозволяє їм швидко

розповсюджуватись та продовжувати існувати, незважаючи на смертельну

небезпеку. Служби технічного обслуговування та контролю за контентом

популярних соціальних мереж не завжди вчасно виявляють та блокують контент,

що закликає до небезпечних дій. Однак кожен користувач, помітивши контент,

який може загрожувати життю та безпеці інших, може звернутися до

адміністрації сайту зі скаргою, і врятувати комусь життя.

З огляду на сказане, необхідно формувати компетентності дітей, батьків та

педагогічних працівників щодо безпечної поведінки в цифровому просторі та

потенційної небезпеки безвідповідального ставлення до використання мережі

Інтернет, суспільну культуру нетерпимого ставлення до порушення прав, свобод,

безпеки дитини взагалі та в цифровому середовищі зокрема, критичне мислення

під час сприйняття інформації та вчити правилам інформаційної гігієни, щоб

запобігти впливу подібних ризиків та потраплянню дітей в небезпечні ситуації.

Найбільшої уваги щодо профілактики потребують підлітки (12-17 років),

оскільки це етап активного формування самооцінки, інтересів, моральних

уявлень, соціальних установок та потреби в спілкуванні з однолітками. Підліток

прагне отримати новий досвід та яскраві емоції, дізнатися, на що він здатний та

усім продемонструвати свою винятковість, а соціальні мережі стають для нього

платформою для отримання визнання та самоствердження. Однак, несформована

психіка, емоційна нестабільність через великий потік інформації, можливі

соціальні невдачі та бажання втекти від реальних проблем, вимушена ізоляція

під час карантину знижують критичність підлітків до обраних ними способів

поведінки. Підлітки в силу вікових особливостей намагаються відокремитись від

3

батьків, відійти у бік і знайти себе. Якщо ж це не вдається, підлітки починають

втрачати інтерес до життя, не даючи собі можливості знаходити інші варіанти

розв’язання проблеми. Такі підлітки є найбільш вразливою групою для

небезпечних челенджів та «груп смерті».

Під час організації профілактичних заходів варто врахувати зворотній ефект

інформування з метою попередження – поширення інформації зростає

пропорційно заходам, спрямованим на її видалення або попередження

розповсюдження. Тому під час змістовного наповнення та організації

профілактичних заходів не варто детально зосереджуватись на суті самих

ризиків цифрового середовища, зокрема суті небезпечних челенджів, щоб

уповільнити таку закономірність, а сконцентрувати увагу на можливих наслідках

для здоров’я та життя, на відповідальному ставленні до поведінки в цифровому

просторі, критичному осмисленні та сприйнятті інформації, правилах

інформаційної гігієни, а також інформуванні щодо можливостей отримати

допомогу практичних психологів у критичних ситуаціях, в тому числі анонімно.

Безпечна поведінка в цифровому середовищі включає в себе сукупність

знань, умінь та цінностей щодо:

1) прав людей (зокрема права в цифровому середовищі);

2) електронної участі (участь у прийнятті рішень);

3)збереження здоров’я під час роботи з цифровими пристроями;

4) механізмів захисту прав, що порушуються в Інтернеті, а також способів

отримати допомогу (див.: Керівництво із соціально-педагогічного супроводу

формування безпечної поведінки підлітків в Інтернеті. Навчально-методичний

посібник/Черних О. – Київ, 2017.). Рекомендуємо під час змістовного

наповнення та організації профілактичних заходів орієнтуватись на зазначені

складові для всебічного формування відповідної компетентності.

Додаткову інформацію, зокрема розробки уроків, можна знайти на сайті

Міністерства освіти і науки України в розділі «Безпека дітей в Інтернеті».

Позитивне спілкування між родиною та закладом освіти сприяє

попередженню потрапляння дітей в небезпечні ситуації, в тому числі в

цифровому середовищі, та вчасному виявленню таких ситуацій і реагуванню.

Таке спілкування позитивно впливає на всіх учасників освітнього процесу.

Зокрема, залучення батьків до освітнього процесу сприяє їхній обізнаності щодо

необхідної допомоги та підтримки їхній дитині, цінності своєї участі в

освітньому процесі, а також впливає на ступінь і якість участі батьків в навчанні

своїх дітей вдома. Таке залучення позитивно впливає на академічну успішність,

рівень мотивації дітей до навчання, поведінку, ставлення до домашніх завдань та

закладу освіти в цілому. А також сприяє обізнаності педагогічних працівників

щодо потреб дитини та особливостей родинного середовища, що є цінною

інформацією для організації освітнього процесу у найкращий для дитини спосіб.

Позитивне спілкування між батьками та педагогічними працівниками

необхідне для побудови партнерських взаємовідносин між закладом освіти та

родиною. Таке спілкування є основою для всіх інших форм участі родини в

освітньому процесі. Повідомлення батькам переважно поганих новини про

успішність дітей та їх поведінку, ніж про успіхи та визнання їх досягнень,

4

перешкоджає залученню батьків, змушуючи їх відчувати свою неефективність

та неспроможність допомогти своїм дітям.

Для залучення батьків та їх інформування заклад освіти може

використовувати дошки оголошень для батьків, оголошення на вході в заклад

освіти, телефонний зв’язок, електронну пошту, сайт закладу освіти, месенджери

тощо.

Для комунікації з батьками щодо безпечної поведінки дитини в цифровому

середовищі важливо зосередити увагу на таких порадах:

говорити з дитиною про безпеку в Інтернеті та допомагати розвивати

критичне мислення, вчити робити аргументований вибір та нести

відповідальність за його результати. Проста заборона використання ґаджетів

може призвести до втрати довіри дитини до дорослого та приховування нею

своїх захоплень. Найперше варто говорити, пояснювати, формувати культуру

використання Інтернету в повсякденному житті;

будувати відкриті та довірливі стосунки з дитиною щодо використання

технологій: підтримувати спілкування, давати поради. Дитина має знати, що

дорослий поруч і готовий допомогти;

разом з дитиною переглядати матеріали на її улюблених веб-сайтах та грати

в її улюблені Інтернет-ігри. Це допоможе краще зрозуміти інтереси дитини, її

захоплення та причини такого вибору. Також це може стати приводом для

невимушеного початку розмови про безпеку в Інтернеті;

формувати корисні звички використання ґаджетів та цифрового

середовища, розвивати цифрові, соціальні й емоційні навички, такі як: повага,

емпатія, критичне мислення, відповідальна поведінка та психологічна стійкість;

підвищувати самооцінку дитини, дозволяти дитині самостійно робити вибір

і бути відповідальним за нього, вчити моделям поведінки із негативним досвідом

в Інтернеті;

заохочувати користуватись ґаджетами в зонах видимості дорослих. Це

допоможе тримати під контролем, з ким ваша дитина контактує в Інтернеті через

телефон, планшет, смарт-телевізор, ігрову приставку та інші пристрої,

підключені до Інтернету;

встановлювати часові межі користування ґаджетами, щоб балансувати час,

проведений в режимі онлайн та флайн;

контролювати додатки, ігри, веб-сайти та соціальні мережі, якими

користується дитина, та їх відповідність віку дитини;

вчитись встановлювати на ґаджети дитини батьківський контроль, вимикати

можливість спілкування або обміну повідомленнями в онлайн-чатах та функцію

«поділитися розташуванням» у налаштуваннях додатків чи ігор, оскільки це

може наразити дитину на небезпеку у вигляді небажаного контакту чи розкрити

її фізичне місце розташування;

перевіряти налаштування приватності в іграх та соціальних мережах, якими

користується дитина, наявності в її профілі ввімкнених налаштувань

приватності. Обмежити коло осіб, які можуть контактувати з дитиною та

просити дитину радитись, перш ніж додавати нових друзів;

5

використовувати доступні технології для налаштування батьківського

контролю на пристроях, які можуть обмежувати шкідливий контент,

контролювати дії дитини та обмежувати чи блокувати час користування

підключеними до Інтернету пристроями або окремі функції (наприклад, камери,

покупки через мобільні додатки);

бути уважними до ознак страху чи тривоги, зміни поведінки, режиму сну та

апетиту. Спостерігати, як дитина будує контакти зі світом: якщо більше сидить

у ґаджетах, замкнута й не може описати свій стан; не знаходить слова, щоби

розповісти про свої почуття та проведений день; якщо наживо не спілкується, не

ходить у гості, не ходять в гості до неї; слухає депресивну, параноїдальну музику;

має відсторонений погляд, апатію, дитина млява, має поганий апетит, не має

інтересу в очах – у такому разі треба звертатися до фахівців і знати, куди

звернутися за додатковою порадою та підтримкою, а також повідомляти

дитині, куди вона може у разі потреби звернутись по допомогу. Важливо

рахуватися з почуттями підлітка і не заперечувати їх, треба легалізувати ці

почуття і дати дитині зрозуміти, що її приймають і про це можна говорити у

родині.

У разі виявлення, що дитина стала жертвою будь-яких проявів насильства

чи експлуатації, вербування чи маніпуляцій в цифровому просторі, варто одразу

звернутись до Національної поліції України та надіслати повідомлення про

правопорушення до департаменту кіберполіції Національної поліції України за

посиланням (цілодобово) (див.: Поради з безпеки онлайн для батьків та

опікунів).

Психологічну допомогу та підтримку можна отримати за номерами

телефонів:

1) Національна гаряча лінія з питань протидії насильству та захисту прав

дитин (Пн – Пт з 12:00 до 16:00):

0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних);

16 111 (безкоштовно з мобільних).

2) Онлайн консультація для підлітків в Teenergizer.

3) Чат-бот у Telegram і Viber допоможе дізнатись, куди звертатись за

допомогою.

Також важливо, щоб учасники освітнього процесу були поінформовані про

те, які саме послуги в сфері психологічного забезпечення освітнього процесу та

в якому порядку вони можуть отримати, в тому числі дистанційно. Відповідну

інформацію варто розмістити на сайті закладу освіти.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв із операційною

системою Windows 10 можна за такою послідовністю дій:

1) перейдіть з меню Пуск в розділ «Облікові записи користувачів»;

2) у категорії «Сім’я та інші користувачі» натисніть «Додати члена сім’ї»;

3) операційна система на вибір запропонує створити профіль для дитини або

дорослого;

4) обравши відповідний пункт, введіть адресу електронної пошти. Для

підтвердження адреси зайдіть в папку вхідних повідомлень електронної пошти.

6

Важливо: операційна система не дозволить активувати «батьківський

контроль» для локального облікового запису. Створіть новий профіль для

кожного користувача, якого належить контролювати.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв з операційною

системою Android можна за такою послідовністю дій:

1) відкрийте програму «Play Маркет»;

2) у лівому верхньому кутку екрану натисніть на значок «меню» і виберіть

«Установки» – «Батьківський контроль».

3) увімкніть означену функцію.

4) обмежте доступ до налаштувань «батьківського контролю», встановивши

PIN-код.

5) встановіть такі фільтри: «Додатки, ігри, фільми і серіали. Виберіть

максимально допустиме вікове обмеження для контенту», «Музика і книги.

Забороніть завантаження і покупку контенту для дорослих».

Важливо: «батьківський контроль» діє тільки на тому пристрої, де ви його

налаштували. При необхідності ввімкніть його на іншому пристрої, знову

виконавши наведені вище інструкції.

Встановити «батьківський контроль» для пристроїв «iPhone», «iPad», «iPod

touch» можна за такою послідовністю дій:

1) перейдіть в меню «Налаштування» – «Основні» – «Обмеження».

2) покрутіть вниз і натисніть «Обмеження», а потім «Включити

обмеження».

3) створіть пароль функції «Обмеження». Код-пароль обмежень необхідний

для зміни налаштувань або відключення обмежень.

Крім того, на сайтах підтримки від виробників можна отримати додаткову

інформацію щодо принципів роботи та точного налаштування функції

«батьківського контролю» та за посиланням.

___________________________________________________________________

10 фраз дитині замість "Нема чого ображатися"

 

Правове виховання

   Правове виховання — виховна діяльність школи, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

  Необхідність організації правового виховання учнівської молоді зумовлена розбудовою Української держави, існування якої немислиме без відповідного рівня правової культури її громадян, інтенсивною трансформацією правової системи, необхідністю подолання правового нігілізму та правової неграмотності.

 Мета правового виховання учнів — формування в них правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

  Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне життя. Водночас знання нею своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, зокрема й у власних інтересах. Правове виховання зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює почуття непримиренності до негативних явищ.

  Найперше завдання правового виховання — озброєння учнів знаннями законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права. Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова свідомість. Вони допомагають учням співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими моральними нормами, а й з вимогами законів, коригувати свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі.

  Друге завдання — формування в учнів правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації.

Третє завдання — формування в учнів поваги до держави і права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. Такі якості виховують, розкриваючи соціальну суть і роль держави та права. Виховання у школярів поваги до закону і правопорядку, переконаності в необхідності дотримання правових норм здійснюють через виховання поваги до правоохоронних органів, людей, які охороняють закони. Проте не слід залякувати учнів цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони виконують не лише каральну функцію, а й захищають інтереси всього суспільства, кожного його члена.

  Четверте завдання — вироблення в учнів навичок і умінь правомірної поведінки. Звичку і вміння дотримуватися вимог права і моралі слід розглядати як продукт свідомого ставлення учнів до визнання свого громадянського обов'язку, до дотримання правових норм. Як правомірна, так і неправомірна поведінка залежать від певних мотивів. Одні учні дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі — тільки тому, що побоюються можливого покарання; треті гарною поведінкою намагаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті — тому, що їхню поведінку контролюють; п'яті звикли виконувати правила співжиття. Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи норми закону.

  П'яте завдання — формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. В юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистості щодо вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм, виявляється мінімальний рівень її активності, тому що їй слід лише уникати дій, заборонених законом. Якщо ж особистість виконує правові норми, вона виявляє більшу активність.

  Шосте завдання — подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негативних явищ, життя. Специфічним недоліком правової свідомості окремих учнів є хибні уявлення про зміст правових норм. Вони визнають наявність низки заборон, але неправильно уявляють собі їх суть, наслідки невиконання. Багато з них упевнені, що за правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито звільняються від такої відповідальності.

  У право виховній роботі школи важливу роль відіграє залучення учнів до посильної діяльності, яка передбачає певний обсяг правових знань, умінь та навичок. Це передусім участь у дитячому самоврядуванні, зокрема в роботі комісії з дисципліни і порядку, в загонах юних інспекторів дорожнього руху, юнацьких добровільних пожежних дружинах, у різних формах природоохоронної роботи.

Інформація для учнів

Ніхто не може тебе ображати! Ніхто не може тебе принижувати! Ніхто не може над тобою знущатися! Ніхто не може тебе бити!

(Конвенція ООН про права дитини визначає, що жодна дитина не може бути об’єктом незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на законний захист від такого втручання або посягання.)

Твої права записані у: Конвенції ООН про права дитини; Конституції України; Законі України «Про охорону дитинства»; Законі України «Про освіту»; Законі України «Про загальну середню освіту».

Жоден учень, учитель, батьки або стороння людина не може: ображати або принижувати тебе; ставити в куток; смикати за волосся; бити.

(Закон України «Про освіту» зобов’язує педагогічних працівників поважати гідність дитини, учня, студента; захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства.)

Якщо тебе образили у школі, ти можеш: попросити захисту в учителів, які повинні захищати від погроз та насильства інших учнів, педагогів та будь-яких дорослих; звернутися до директора, який повинен зобов’язати вчителів захищати тебе.

(Закон України «Про освіту» покладає забезпечення безпечних умов навчання у навчальних закладах на їхнього власника або керівника навчального закладу.)

Якщо тебе образили на вулиці, ти можеш попросити захисту в: батьків; учителів; міліціонерів; інших дорослих.

(Згідно з Законом України «Про охорону дитинства» діти мають право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів та зі скаргами про їх порушення.)

Якщо тебе образили вдома, ти можеш звернутися до: вчителів, директора, міліціонерів.

Всеукраїнська дитяча «гаряча лінія» 0-800-500-21-80 (безкоштовно)

НЕ ОБРАЖАЙ ІНШИХ!
За вчинені правопорушення до тебе можуть застосувати: штраф; громадські роботи у вільний від навчання час; арешт; позбавлення волі.
Пам’ятай про відповідальність перед Законом! Якщо ти вчинив правопорушення до 14 років, за це каратимуть твоїх батьків. Саме вони мають відповідати за дії, якими ти зашкодив іншій людині. З 14 років за завдану шкоду ти відповідаєш самостійно.

Поради батькам

  Сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
   Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
  Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
   Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 155 Сімейного кодексу України

Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобов'язані поважати дитину.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.
Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Стаття 150, 152 Сімейного кодексу України

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей –тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, -тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, -тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 184 Кодексу України про Адміністративні правопорушення

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, -карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 166 Кримінального Кодексу України

Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку -карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, -караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 150 Кримінального Кодексу України

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Стаття 178 Цивільного кодексу України

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

 

Формування комунікативної толерантності педагогів

Комунікативна толерантність є однією з актуальних і важливих проблем сучасної психології. Викладач вищої школи – моральний авторитет, що відображає ціннісні орієнтири соціуму. Опанування тим, кого навчають, соціального досвіду і досвіду практичної діяльності у сучасному суспільстві відбувається через посередництво і взаємодію саме з викладачем як суб’єктом науково-педагогічної і комунікативної діяльності. Тому одним з найважливіших психологічних інструментів успішної професійної діяльності цього фахівця, а також визначальним чинником досягнення ним, зрештою, вершини соціального сходження – самоздійснення у професії – виступає його комунікативна компетентність.

Розвиток педагогічної науки в умовах сучасного демократичного суспільства наголошує на важливості дотримання принципів толерантності в процесі здійснення педагогічної діяльності. Педагогічна толерантність передбачає передусім здатність до сприйняття індивідуальності іншої людини, що має особистісну структуру цінностей, мислення та поведінки 

Науковці європейських країн вважають, що набуття молоддю знань, умінь і навичок спрямоване на вдосконалення їхньої компетентності, сприяє інтелектуальному й культурному розвиткові особистості, формуванню в неї здатності швидко реагувати на запити часу. Саме тому важливим є усвідомлення самого поняття компетентності, розуміння, які саме компетентності та як необхідно формувати, що має бути результатом діяльності. У цих умовах на перший план висувається необхідність розробки нових теоретичних моделей, які адекватно відображають вимоги сучасної освітньої парадигми, й пошуку ефективних систем та педагогічних умов для їхнього втілення в практиці освітньої діяльності закладів вищої освіти.

Дослідниця Е. Виноградова зазначає, що комунікативна толерантність є основною якістю особистості, що виявляється в терпимості, безконфліктності та стійкості, довірі й здатності спокійно і без роздратування приймати індивідуальності інших людей. Для ефективності даної характеристики необхідно, щоб комунікативна толерантність виступала не просто високорозвиненою, а стійкою комунікативною якість особистості [7, с. 25].

Компетентність виступає базовою характеристикою особистості та тісно пов’язана із критеріями ефективної та успішної дії в професійних чи життєвих ситуаціях. Наголосимо, що серед ключових компетентностей, особливе місце належить його комунікативній компетентності. Зазначимо, що поряд із науковою категорією «комунікативна компетентність» використовують поняття-синоніми: «комунікативні уміння», «компетентність у спілкуванні», «готовність до професійного спілкування».

«Комунікативна компетентність» є загальновживаним терміном, має соціально-психологічний вид, що виявляється в ставленні особистості до інших людей, її характерними вчинками в ситуації комунікативних взаємодій і психічними станами.

У сучасній науковій літературі немає єдиного підходу до визначення структури комунікативної компетентності особистості. Так, А. Кунцевська зазначає, що комунікативна компетентність містить такі компоненти: комунікативність (здатність встановлювати й підтримувати необхідні контакти з іншими людьми); володіння змістовною інформацією та вміння оперувати нею; здатність до партнерської взаємодії та досягнення взаєморозуміння. Комунікативна компетентність викладача визначається як мінімум трьома складовими: когнітивною (знання про педагогічну комунікацію); операційною (реалізація знань на практиці);мотиваційною (ставлення до комунікативної сфери власної діяльності)

Комунікативна компетентність є динамічною особливістю мовленнєвої взаємодії двох чи більше осіб, які володіють певними знаннями з мови, якою вони спілкуються, охоплює письмове і усне мовлення та контекстуально обумовлена. Її можна розвивати, підтримувати, оцінювати через мовленнєву діяльність.

Дж. Р. Андерсена зазначає, що комунікативна компетентність «належить до сфери відносного, а не абсолютного, тому що залежить від взаємодії усіх осіб, що є учасниками комунікативного процесу»

На професійному рівні комунікативна толерантність є потребою особистості в реалізації себе як фахівця й обміні цікавими фактами залежно від самої діяльності.

Компонентами професійно-педагогічної комунікативності викладача є стійка потреба в систематичній різноманітній комунікації з студентами в найрізноманітніших сферах; взаємодія загальнолюдських і професійних елементів комунікативності; емоційне задоволення на всіх етапах процесу комунікації; наявність здібностей до здійснення комунікації; прагнення до набуття комунікативних навичок і вмінь. Існують спеціальні якості викладача, які характеризують внутрішню структуру його комунікативності.

Серед них виокремлюють пізнавальні (дають змогу особистості сприймати, розуміти і вивчати навколишній світ, реалізовувати інтерес до пізнання, ідентифікації з іншими людьми), експресивні (надають виразності особистості, завдяки чому вона стає зрозумілою іншим людям,забезпечують емоційну виразність), управлінські (забезпечують вплив на інших людей, самоконтроль тощо). Сформованість зазначених якостей забезпечує ефективність комунікативної професійно-педагогічної діяльності.

Важливою умовою формування комунікативності педагогів є організація у навчальному процесі ЗВО ефективної педагогічної комунікації між викладачами та студентами. Високий рівень комунікативної компетентності викладача безпосередньо впливає на формування комунікативності студентів, оскільки комунікація – це процес двостороннього обміну інформацією, результатом якого є взаєморозуміння. У загальному вигляді її можна визначити як змістовний аспект соціальної взаємодії. Процес комунікації складається з окремих актів, за посередництва яких реалізуються основні її функції: управлінська – пов’язана з успішністю функціонування певної організації і є генетично та структурно вихідною; інформативна – пов’язана з обміном інформацією та науковим аналізом змісту інформаційних повідомлень; емотивна –пов’язана з емоційними переживаннями; фактична – пов’язана зі встановленням контактів [10, с. 38].

Комунікативна компетентність – це здатність встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, що включає систему внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікації в певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії. Вона передбачає такий рівень взаємодії з оточуючими, який дозволяє в межах своїх здібностей і соціального статусу успішно функціонувати в суспільстві, а також включає певний життєвий досвід, ерудицію, наукові знання тощо [10, с. 35].

У широкому розумінні поняття «комунікативна компетентність» розглядається як ідейно-моральна категорія, що регулює всю систему ставлень людини до природного й соціального світу, а також до самої себе як синтезу цих двох світів.

Великою перспективою для розвитку комунікативних умінь є колективні форми організації діяльності. Застосування такого підходу сприяє ефективній підготовці студентів до професійного спілкування. Важливим аспектом є формування у них соціально ціннісних установок у сфері ділового спілкування: відношення до кожного партнера спілкування як до мети, а не як засобу; цікавість до самого процесу спілкування, а не лише до його результату; ставлення до спілкування як до діалогу, а не монологу; толерантність до ідей партнерів; орієнтація на те, щоб у процесі спілкування не лише отримати самому, але й якомога більше віддати партнеру. Формування соціальних установок у сфері спілкування стає реальним лише тоді, коли воно здійснюється у процесі діяльності навчально-виховної роботи усього вищого навчального закладу.

Серед значущих умов формування комунікативної компетентності педагога є забезпечення осмислення студентом особливостей педагогічної діяльності, її обов’язкової складової – педагогічної комунікації і оволодіння знаннями про неї. У процесі професійної діяльності викладача розглядають педагогічну комунікацію з точки зору зосереджених у ній функцій управління, регуляції поведінки студента. Їй притаманні педагогічні способи досягнення мети за допомогою прилучення його до певних ідей, спільного тлумачення інформації, узгодження позицій, а також переконування,сприяння наслідуванню, навіювання тощо.

Для вирішення подібного роду проблем, на мій погляд, у процес навчання повинні бути впроваджені інтерактивні методи навчання та колізійні ситуації. Освітній процес, що спирається на використання інтерактивних методів навчання, організовується з урахуванням включеності в процес пізнання всіх студентів групи, використанням проектної роботи, рольових ігор. Інтерактивні методи будуються на принципах взаємодії, активності студентів, опори на груповий досвід, обов’язкового зворотного зв’язку. Створюється середовище освітнього спілкування, яке характеризується відкритістю, взаємодією учасників, рівністю їхніх аргументів, накопиченням спільного знання, можливістю взаємної оцінки та контролю.

Інноваційна метамодель формування комунікативної компетенції викладача відображає методологічну, світоглядну, педагогічну установку сучасної професійної освіти, змінює сам підхід до процесу організації освіти, дозволяє реалізувати психологічні, дидактичні механізми самоорганізації дослідницько-пошукової діяльності студентів, розвиває рефлексивне критичне мислення, вирішуючи істотні освітні завдання оволодіння інтегративними теоретичними знаннями, практичними інструментальними вміннями в рамках діалогу. Як відомо, в діалозі не існує пріоритету активності, ініціативи, свободи у взаємодії суб’єктів ні для однієї зі сторін 

Створенню умов розвитку особистості сприяють технології особистісно орієнтованої освіти, до яких належать: – тренінгові технології (професійно-поведінковий тренінг, тренінг рефлексивності); – діалогічні методи навчання (групові дискусії, аналіз ситуацій); – ігрові технології (діалогічні, рольові, ділові ігри)  Їхнє використання має ґрунтуватися на низці принципів. Це зокрема:

– принцип особистісного підходу, за якого викладач і студент є однодумцями. Оскільки людське спілкування розпочинається зі встановлення контакту, надзвичайно важливою є первинна комунікативна адаптація, зосередженість на співрозмовникові. У таких умовах зникає внутрішня напруга, зникають комплекси і з’являється взаєморозуміння;

– принцип ситуативності, який передбачає у процесі формування комунікативної компетентності відбір та організацію матеріалу на основі ситуацій і проблем спілкування, адже мотивація спілкування виникає лише в ситуаціях, значущих для співрозмовників;

– принцип моделювання, за яким змістову сторону навчання мають представляти не теми, а проблеми;

– принцип двостороннього характеру навчального спілкування, який полягає в чіткому розподілі функцій між викладачем та студентами. Педагог керує спілкуванням із метою формування, відпрацювання та закріплення навичок і вмінь мовленнєвої діяльності; студенти зосереджуються насамперед на спілкуванні, адже засобами мовлення вони можуть вийти за межі навчальних ситуацій;

– принцип диференційованого підходу до формування груп. Навчальні групи мають формуватися і врахуванням вихідного рівня сформованості комунікативної компетентності;

– принцип діяльнісної основи навчання, який виражається в зовнішній та внутрішній активності студента. Для цього варто збільшувати обсяг індивідуальних, групових та колективних форм навчання й скорочувати обсяг традиційної фронтальної роботи, за якої активною дійовою особою є викладач;

– принцип групової взаємодії, який передбачає розкриття індивідуальності кожного студента через спілкування, для чого в групі має панувати такий психологічний клімат, який дозволить ефективно виявити й розкрити можливості кожного студента. При цьому міжособистісну взаємодію можна розглядати через діади: «викладач – студент», «викладач – група студентів», «студент – студент»;

– принцип орієнтації на професію. Формування комунікативної компетентності студентів ЗВО неможливе без врахування специфіки опановуваної професії, для чого пропоновані завдання мають відображати ситуації із професійної діяльності.

    Організовуючи процес формування комунікативної компетентності викладача, варто розглядати ці категорії як системи, що містять сукупність знань, умінь та якостей особистості. Вони є показником важливих характеристик педагогічної діяльності: ерудиції та методичної майстерності, характеру та стилю спілкування, розуміння та бажання бачити у студентів активних, самостійних діячів навчального процесу. Необхідно спрямовувати навчальний процес на особистісно-орієнтовану взаємодію, що сприятиме розвитку професійних та особистісних якостей особистості. При цьому слід застосувати технології особистісно орієнтованої освіти.

«Як забезпечити умови психологічного комфорту для дітей»

 

Консультація для батьків

 «Як забезпечити умови психологічного комфорту для дітей»

Дитинство... Який щасливий час у житті кожної людини. Це той період життя, коли світ здається чарівним, усі істоти стають друзями, мрії здійснюються. Це світ захоплюючих безперервних пригод. Це час, коли батьки здаються всесильними, бо все вміють і знають. Стільки всього нового оточує дитину, кличе все зрозуміти, спробувати...

Але чи дійсно це так?

Пропоную задуматись, за яких умов ми, дорослі, почуваємося комфортно? Переконана, що, більшість, почувається добре там:

·      де приймають нашу думку, навіть, якщо вона суперечить думці інших;

·      де нас поважають як особистість;

·      там, де, ми маємо право на помилку, і за це не стикнемось із осудом, а здобудемо підтримку.

Так само і в стосунках з дитиною, нам необхідно створити атмосферу прийняття, довіри та взаєморозуміння. Існує кілька важливих моментів, завдяки яким можна зробити спілкування з дитиною не тільки успішним, а  й корисним, аби вона виросла самодостатньою, здоровою особистістю, яка здатна самотужки створити умови для власного щасливого життя.

Так, дорослі у своєму спілкуванні з дитиною завжди повинні обґрунтовувати своє прохання чи заборону (наприклад, «Бігати тут небезпечно, тому що тут їздять машини…». Пояснюючи «чому» дорослий проявляє повагу та розуміння до дитини, тим самим і створює для неї комфортне середовище вдома, в садочку, будь-де.

 У активному словнику дорослих - і педагогів, і батьків не повинно бути фраз «зроби так, бо я так сказала», «неправильно», «ти не правий». Існує безліч не категоричних способів сказати дитині «Ні»

Поради «Як правильно дитині говорити «ні»?»

·           Говорити «Ні» якомога рідше.

·      Забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття чи емоції.

Якщо уникнути заборони не вдалося, намагайтеся:

·                     Замінити слова «ні» і «не можна» іншими фразами.

·                     Пояснювати причину.

·           Вимовляти «Ні» впевнено і нейтрально.

·                     Пропонувати альтернативу.

·                     Бути послідовними.

·                     Сформувати систему заборон, прийнятну для вашої родини.

·                     Бути зразком у дотриманні встановлених правил.

·                     Виробити єдину позицію щодо заборон.

·                     Розділити з дитиною її почуття.

·                     Заохочувати дитину за гарну поведінку.

Шановні дорослі, почніть з простого: навчіться не критикувати вибір дитини. Якщо дитина, наприклад, надала перевагу сьогодні певному одягу, не будьте різкими - «Ти одягнеш те, що я сказала!». Поясніть: «Я розумію, що тобі дуже хочеться одягнути саме цей одяг, але сьогодні надворі прохолодно і ти можеш замерзнути в ньому. Пропоную підшукати щось інше». Запропонуйте дитині вибір, який вона може зробити, відповідно до її віку: «Хочеш надіти червоний чи синій светр?».

Коли щось необхідно заборонити, добре використати позитивну рекомендацію, указавши час або місце, у якому дитина може робити те, що вона хоче зробити: - «Не слід бігати в хаті. Можеш вийти на двір та побігати там».

Намагайтеся якомога рідше говорити «Ні». Величезна кількість заборон є шкідливою для повноцінного розвитку малюка. Чим менше приводів ви знаходите, щоб сказати дитині «Ні, не можна», тим серйознішим буде ставлення до тих заборон, які ви все ж таки запровадите. Таких суворих заборон має бути 2-3, не більше.

Пам’ятайте, що частка «Не» в мові не сприймається малюками. Краще скажіть: «стоп», «зупинися», «а давай отак...», «будь обережний — це небезпечно», «виховані люди роблять ...», тощо...

Уникайте фраз «Не гнівайся», «Не плач», «Не бійся», адже дитина має право висловлювати будь-які почуття.  І наше завдання — навчити її робити це правильно.

Якщо дитина не розуміє, чому щось не можна робити, ймовірність того, що вона захоче повторити цю дію знову, збільшується. Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу. А якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу — вона безпечніша», в дитини з’являється можливість вибору.

Будь-яка заборона має залишатися такою завжди, в будь-якій ситуації. Інакше малюк просто не зрозуміє, чому вчора цю дію було заборонено, а сьогодні вона раптом стала доступною. Він може вирішити, що всі «Ні» залежать від настрою дорослих і насправді не несуть абсолютно ніякої небезпеки. Тож краще не практикувати дозвіл забороненого.

Якщо дитина почула ваше «Ні» й послухала вас, то таку поведінку малюка потрібно відзначати й закріплювати позитивними коментарями чи діями. Адже те, що ви були почуті, — це великий успіх.

Намагайтеся частіше говорити дітям: «Обери», «Я пропоную», «Якщо хочеш», «Я рада за тебе», «Мені шкода», «Чому ти так вважаєш», «Це твоя думка».

Також важливу роль відіграє прийняття як успіхів, так і невдалих спроб дитини. Буває ми дратуємось - «З такою допомогою тільки роботи додається!». Контролюйте себе, демонструйте прийняття, скажіть: - «Дякую, що хотів допомогти мені…». «Наступного разу будь більш уважним». «Я насправді ціную, що ти допоміг...». «Зробимо це разом…». Звертайте увагу на зусилля, підбадьорюйте та проявляйте підтримку його починанням: «Я знаю, що ти можеш краще».

В даному випадку дитина не лише відчуває прийняття, піклування, а й вчиться  бути терплячою, контролювати свої емоції. Ми ж так часто потребуємо від дітей слухняності, а слухняність і є самоконтроль своїх дій, слів та емоцій. Як же дитина може навчитися контролювати себе, якщо ми дорослі так часто самі про це забуваємо.

Пам’ятайте, що дитяча психіка настільки прозора, що ніяка проблема не має сили, а тоне в ігровій діяльності дитини. Оточуючі уявляються дитині іншими добрими світами, в яких можна почерпнути для себе стільки всього нового та цікавого!

А наша справа — не шкодити цьому про­цесу, допомагати розвиватися, шукати себе й одночасно вчити дітей життєвого досвіду та вчитися в них легкості, безпосередності, щирості.