Звіт

Всеукраїнського  тижня Протидії булінгу

в Чудейському ліцеї№2

Cеред сучасної учнівської молоді останнім часом надзвичайно загострилася проблема насильства, довготривалих агресивних проявів та третирування у міжособистісних стосунках підлітків, здійснюваних самими дітьми одне до одного. За своєю сутністю третирування – це специфічна форма агресивної поведінки, при якій сильніший (авторитетний) учень (або учні) систематично переслідує іншого (слабкого, аутсайдера). Ситуація третирування не обмежується лише ролями «агресора» та «жертви», вона залучає інших однокласників, роблячи їх активними або пасивними учасниками цих відносин. Такі стосунки отримали назву шкільний булінг, розповсюдження якого впродовж останніх років визнано в освітній практиці та є соціальною проблемою.

З метою забезпечення прав, свобод та інтересів молоді, формування у здобувачів освіти здатності протистояти булінгу, навичок ненасильницької поведінки, побудови конструктивного діалогу, створення особистої мирної стратегії поведінки в конфлікті, запобігання насильству в учнівському середовищі з 20 по 24 вересня у Чудейському ліцеї №2  пройшов Тиждень протидії булінгу, у рамках якого було проведено ряд просвітницько-профілактичних заходів.  Для учнів початкової школи  практичним психологом та класними керівниками проведено виховні години з протидії булінгу на тему « Змінюй в собі негативне ставлення до інших»,бесіди « Добро починається з тебе» перегляд відеороликів на дану тему, а класні керівники 8-11-х класів провели  години  спілкування  «Не будь жорстоким», під час яких презентували відеоролик:« Жорстокість, що зашкалює…»».

Практичним психологом Торською М.М. проведено тренінгові заняття у 5-11-х класах «Стоп булінг», де було переглянуто та обговорено відеоролики за матеріалами мотиваційних зустрічей Ніка Вуйчича та Pianoboy, а також . розповсюдила серед учнів  буклети  «Все про булінг», «STOP BULLYING», «Вирішення конфліктів мирним шляхом», «Як уберегти себе від насильства». Організованоконкурс стінгазет серед учнів 5-11 класів, а також «Скриньку довіри» куди учні можуть кидати свої листи. Для старшокласників було проведено бесіди з використанням презентації «Кібер булінг. Агресія в Інтернеті»

Можемо з впевненістю стверджувати, що учні нашого навчального закладу вміють захистити себе і своїх друзів від булінгу, знають свої права та обов’язки.

Поради батькам і дітям про те, як реагувати й діяти у випадку залякування та цькування

 Згідно з результатами різних опитувань, більшість дітей і підлітків стверджують, що в їхніх школах має місце булінг (усілякі знущання, цькування й залякування). Один такий шкільний розбишака здатний перетворити на справжній жах похід дитини на зупинку або її велику перерву у школі. Знущання можуть залишити глибокі емоційні рубці на все життя. А в екстремальних ситуаціях вони можуть завершитись погрозами насильства, псування майна або серйозними тілесними пошкодженнями.

Якщо ваша дитина піддається знущанню, є способи допомогти їй справитися з ним на щоденній основі та зменшити його тривалий вплив. І навіть якщо знущання не є проблемою у вас вдома безпосередньо зараз, важливо обговорювати такі питання, щоб дитина була готова до всього.

Що таке булінг?

Багатьох дітей у свій час дражнили рідні брати, сестри або друзі. Якщо це відбувається в ігровій дружній формі, коли обидві дитини просто бавляться, такі образи, як правило, не завдають шкоди. Але коли словесні перепалки стають образливими, злими й постійними, вони перетворюються на знущання, тому їх необхідно припинити.

Булінг (шкільне цькування) – це навмисне знущання фізичним, вербальним або психологічним способом. Воно може варіювати від ударів, поштовхів, лайки, погроз і насмішок до вимагання грошей і цінного майна. Деякі діти знущаються, уникаючи, ігноруючи інших і поширюючи про них неправдиві чутки. Інші використовують електронну пошту, чати, миттєві повідомлення, соціальні мережі й текстові повідомлення, щоб насміхатись над іншими або кривдити їхні почуття.

Дуже важливо сприймати знущання серйозно, а не просто відмахуватись від них, як від чогось, що діти повинні подолати самі. Наслідки можуть бути найсерйознішими, зачіпати самооцінку дитини та її майбутні особисті стосунки. У важких випадках залякування призводять до справжніх трагедій.

Чому одні діти знущаються над іншими?

Діти знущаються один з одного з цілого ряду причин. Іноді вони насідають на інших дітей, бо їм потрібна жертва – той, хто здається емоційно чи фізично слабшим або просто поводиться або виглядає не так, як усі, – щоб відчувати себе більш важливим, авторитетним, популярним або впевненим у собі. Деякі бешкетники більші й сильніші за своїх «жертв», та це не завжди так.

Іноді діти знущаються з інших, тому що так вже робили з ними. Вони можуть думати, що їхня поведінка нормальна, тому що в їхніх сім'ях та оточенні всі постійно гніваються, кричать або обзиваються. Деякі популярні телешоу, здається, навіть сприяють насильству: людей виганяють, ігнорують або висміюють їхній зовнішній вигляд чи відсутність таланту.

Ознаки знущань

Якщо дитина не каже вам про залякування та знущання над собою або не має на собі видимих наслідків у вигляді синців чи травм, досить важко з'ясувати, чи відбувається це з нею насправді.

Але все ж є деякі ознаки. Батьки можуть помітити зміну в поведінці дитини, її занепокоєння або відсутність апетиту, сну, небажання робити те, що раніше подобалось і приносило задоволення. Коли дитина виглядає похмурою і пригніченою або засмучується швидше, ніж зазвичай, коли вона починає уникати певних ситуацій, наприклад, поїздки у громадському чи шкільному автобусі, це теж може бути ознакою існуючих у ставленні до неї знущань.

Якщо ви підозрюєте, що над дитиною знущаються, але вона не хоче зізнаватись у цьому, знайдіть можливість підняти це питання обхідними шляхами. Наприклад, ви можете побачити певну ситуацію на ТВ-шоу і використовувати її як початок розмови, спитавши дитину: «Що ти про це думаєш?» або «Як ти думаєш, що треба було зробити цій людині?». Це може допомогти вам у розмові перейти до таких питань, як: «А ти коли-небудь зіштовхувався з подібним?» або «Ти коли-небудь відчував таке?». Ви можете поговорити про свої схожі переживання в дитячому віці.

Діти повинні знати, що, якщо їх залякують, знущаються над ними або вони бачать, як це відбувається з іншими, – треба неодмінно порозмовляти про це з вами або іншим дорослим (учителем, шкільним психологом чи другом сім'ї), братом чи сестрою.

Допомога дітям

Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не важливо, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.

Іноді діти думають, ніби це їхня власна вина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться.

Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно зробити в цій ситуації, разом урахуєте всі тонкощі.

Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій доньці може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.

Сприйміть серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гірше, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. Іноді корисно звернутися до батьків бешкетника. В інших випадках варто в першу чергу зв'язатися з учителем або завучем. Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитини-бешкетника, зробіть це в офіційних умовах, наприклад, у присутності завуча.

У багатьох країнах є закони і правила, що стосуються знущань. Дізнайтеся про подібні у вашому місцевому самоврядуванні. У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, вам, імовірно, буде потрібно звернутись в органи правопорядку.

Поради дітям

Ключ до допомоги дітям у наданні стратегій, які навчать їх справлятися з повсякденними знущаннями, а також допоможуть відновити дитячу самооцінку й повернути почуття власної гідності.

Під впливом емоцій є спокуса запропонувати дитині дати відсіч задираці. Зрештою, ви гніваєтеся, що ваша дитина страждає, і, можливо, у дитинстві ваші батьки радили вам «постояти за себе», що ви успішно зробили. І ви переймаєтеся, що ваша дитина все ще потерпає від рук розбишаки.

Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, неприємності, травмувати когось із них. Замість цього найкраще піти від ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим.

Ось ще кілька стратегій для дітей, які можуть допомогти їм покращити ситуацію і своє самопочуття, зумовлене тим, що відбувається:

• Уникай бешкетника й перебувай у товаристві друзів. Не заходь у туалет, якщо задирака знаходиться там, не ходи в роздягалку, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатись наодинці з недругом. Перебувай в оточенні приятелів у транспорті (у шкільному автобусі), у коридорах або на перерві – скрізь, де можна зустріти бешкетника. Запропонуй те ж саме своєму другу.
• Стримуй гнів. Розхвилюватись у зв'язку зі знущанням природно, але саме цього й домагаються бешкетники. Це змушує їх відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч бешкетнику. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти. Іноді треба навчати дітей робити непроникний вираз обличчя, поки вони не позбудуться небезпеки (посмішка або сміх можуть провокувати розбишаку).
• Дій хоробро, йди та ігноруй бешкетника. Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернись й піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи задираку, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він, імовірно, утомиться діставати тебе.
• Розкажи дорослим про знущання. Учителі, директор школи, батьки можуть допомогти припинити знущання.
• Розповідай про це. Поговори з кимось, кому ти довіряєш, наприклад, із завучем, учителем, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради, і навіть якщо вони не можуть виправити ситуацію, це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.
• Усунь провокаційні фактори. Якщо розбишака вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою. Якщо він намагається відібрати твій музичний плеєр, не бери його до школи.

​Простягніть руку допомоги

Удома ви можете знизити негативний вплив знущань. Навчайте дітей спілкуватися з такими друзями, які допомагають розвивати їхню впевненість у собі. Допоможіть їм знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. І знайдіть такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.

І пам'ятайте: якими б прикрими не були знущання для вас і вашої родини, є багато людей і способів вирішити цю проблему.

30- річчя психології в Україні !

Світ, у якому ми живемо,  висуває досить суворі вимоги до людини: необхідно бути освіченою, активною, соціально адаптованою, професійно успішною, творчо реалізованою. Зрозуміло, що відповідати таким вимогам повною мірою може не тільки фізично, але й  психічно здорова людина. І якщо забезпечення фізичного здоров’я – це прерогатива медицини, то збереження та розвиток психічного здоров’я та соціального благополуччя особистості – основне завдання діяльності психологічної служби системи освіти, 30-річчя створення якої відзначається 23 квітня 2021 року.

Напередодні свята  в закладах освіти Чудейської ТГ ведуться організаційні заходи щодо відзначення 30-річчя психологічної служби. Практичні  психологи закладів освіти мають гарну можливість  презентувати досвід свої діяльності  демонструючи  професіоналізм та практичні навички.

Вже багато років поспіль навесні став традицією Тиждень психології, що проходить саме з нагоди Всеукраїнського дня психолога. Саме в ці дні школярі ближче знайомляться з незвичайною наукою – психологією.

Важливим питанням наразі  є формування пріоритетних цінностей усіх учасників освітнього процесу; створення позитивного мікроклімату в закладах освіти тощо.

«Гармонізація психологічного здоров’я учасників освітнього процесу в умовах дистанційного навчання»

 Про проведення науково-методичного онлайн-семінару для фахівців психологічної служби, психологів ЦПРПП «Гармонізація психологічного здоров’я учасників освітнього процесу в умовах дистанційного навчання»

Тиждень психологіїї

 Шановні батьки та учні з 20.04 по 23.04 буде проводитись тиждень психології та духовності "Добро починається з тебе"

Бажаємо бути активними та налаштуватись на море позитивних емоцій

Нравится

Комментировать

Поделиться

Конфлікти між дітьми і методи їх вирішення.

Більшість людей сходиться на думці, що конфлікти в нашому житті були, є і будуть. Кожна людина незалежно від своїх особистісних особливостей, професії, посади часом бере участь в конфлікті або її туди втягують, сама провокує його, або виступає в ролі рятувального кола. Конфлікти, звичайно, ускладнюють наше життя, але саме вони часто стають поштовхом до розвитку, примушуючи нас рухатися вперед, переглядати існуючий порядок (або безлад) речей, виводити на новий рівень наші взаємини. Життя без конфліктів зовсім прісне як їжа без солі і перцю.

Причини конфліктів різні. Це може бути і різнорівнева підготовка (він вчитися краще, він – гірше), і різне соціальне становище, гендерний/фізіологичний аспект (хлопчики і дівчатка; я-сильніший, ти – слабше), конфлікт з дорослими, який дитина переносить на дітей, як на більш доступний об'єкт, тощо.

Вміння вийти з конфліктної ситуації передбачає також застосування відповідної стратегії вирішення конфлікту. Який і коли? 

Почнемо зі стратегії уникнення. Ви бачите конфлікт, але не хочете вступати в конфронтацію. В результаті сторони продовжують конфліктувати, і кожна намагається домогтися своєї мети. Ця стратегія може бути використана в тому випадку, коли конфлікт примітивний (відійти в сторону).

Друга стратегія - пристосування до конфлікту. Коли одна з конфліктуючих сторін пристосовується до цілей та інтересів іншої, дійсно може встановитися штиль (поступка з боку одного з учасників).

Стратегія змагання. Її принцип - прагну до своєї мети, змагаючись з іншими і використовуючи всі засоби (намагайся зробити краще).

Звичайно, бажано, щоб дитина з початкової школи була навчена ділитися з батьками буквально всім, що з нею відбувається в школі. У сім'ї має бути 'відповідальний за дитячі відвертість. І коли дитина розповідає про щось проблемне, необхідно спрямовувати її до вирішення конфліктної ситуації, обговорювати з нею можливу поведінку, слова, які вона може сказати кривдникові, передбачити реакцію кривдника на ці слова і т. д. Але батькам не можна втручатися в перший же момент конфлікту.

У нас, на жаль, є такі ситуації, коли батьки починають розбиратися один з одним аж до рукоприкладства або кричать на чужих дітей. Не треба! Вчіть свою дитину шукати виходи, підказуйте. Але не лайте дітей за те, що у них знову виникли проблеми, а втручайтеся тільки тоді, коли ситуація виходить з під контролю.

Стиль поведінки, якої повинен дотримуватися дорослий, який спостерігає ситуацію сварки:

Правило 1. Не завжди слід втручатися у сварки між дітьми. Адже як у будь-якої іншої діяльності, можна навчитися вирішувати конфлікти тільки шляхом участі в них. Не заважайте дітям отримувати такий життєво важливий досвід. Проте бувають ситуації, коли невтручання дорослого може призвести до серйозних проблем для фізичного або емоційного благополуччя дітей. Так, якщо один з свариться значно молодше або слабкіше іншого учасника конфлікту і при цьому вони дуже близькі до з'ясування стосунків кулаками, то потрібно зупинити їх і постаратися перевести сварку знову в "мовний" русло. Те ж відноситься до ситуації взаємодії двох хлопців, один з яких традиційно виявляється переможеним у суперечці і змушений весь час поступатися. У цьому випадку, якщо ви не втрутилися протягом спору, то в одного з дітей може розвинутися боязкість і невпевненість у своїх силах і навіть у своїх правах.

Правило 2. Втручаючись у дитячий конфлікт, ніколи не займайте відразу позицію одного з дітей, навіть якщо вам здається очевидним, хто тут правий, а хто винен. Адже для дитини, яка веде себе неправильно, це зовсім не так просто. Тому ваш швидкий суд вона сприйме як несправедливість і упередженість, а значить, не стане продовжувати спілкування, в якому ви виступаєте арбітром. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах конфлікту та його течії, тим більше що зазвичай дорослі бачать лише частину "айсберга", а ця надводна частина далеко не завжди дозволяє судити про справжні проблеми і вклад дітей в конфлікт.

Правило 3. Розбираючи конкретну ситуацію сварки, не прагнете виступати верховним суддею, визначаючи правих і винуватих і обираючи міру покарання. Краще не робити з особистих конфліктів аналог юридичного розгляду. Спробуйте привчити дітей до думки, що, хто б не почав сварку, відповідальність за подальший розвиток подій несуть завжди двоє. Тому, втручаючись у спілкування дітей, намагайтеся показати їм, як можна знайти спосіб виходу з важкої ситуації, який влаштував би їх обох. Робіть акцент не на "хто винен?", а на "що робити?". Направити в це русло увагу посварених і спраглих помсти хлопців часто допомагає почуття гумору. Якщо ви пожартуйте і покажете ситуацію в кумедному світлі, то відразу помітите, як разом зі сміхом у дітей поступово змінюється їх емоційний стан.

Правило 4. Допомагаючи дітям вийти з конфлікту і звільнитися від накопичиної образи і злості, стежте за тим, щоб вони не переходили на особистості. Говорячи про те, що їх засмутило або обурило, вони повинні описувати саме дії і слова партнера, а не його фізичні або особистісні недоліки. Тобто припустимо, коли дитина скаржиться на те, що інший наступив йому на ногу або грубо відповів, але намагайтеся не допускати виразів типу: "Так він ведмідь клишоногий!" або "Він завжди такий нервовий і грубіян!". 

Правило 5. Якщо ви хочете допомогти врегулювати конфлікт між двома своїми власними дітьми, то докладіть зусиль, щоб у дітей не виникло відчуття, що одного з них (хто виявився не винен або чия вина менша) ви любите більше. Не забудьте вголос пояснити своїм дітям, що ви дуже любите їх обох, що б вони не зробили, і тому їх сварки дуже вас засмучують. Навіть коли ви вважаєте за потрібне покарати одного з хлопців, все одно нагадайте йому, що вам це неприємно, ви його дуже любите і сподіваєтеся, що він зрозуміє користь покарання і виправиться. Також подбайте про те, щоб у вашого єдиного сина або дочки не виникало сумнівів у фортеці родинних відносин, якщо вирішуєте конфлікт між дитьми і їх приятелями.

Конфлікти між батьками і дітьми: пам'ятка для батьків

 Конфлікти між батьками і дітьми: пам'ятка для батьків

Виникнення конфліктів (зіткнення інтересів, потреб, мотивів) характерне для міжособистісних стосунків, особливо — для батьків і дітей.

До психологічних причин виникнення конфліктів у взаємодії батьків і дітей відносять: тип сімейних стосунків, деструктивність сімейного виховання, а саме розходження виховних позицій батьків, надмірна опіка та заборони в багатьох сферах життя дитини, непослідовні. Основними причинами нерозуміння батьками психологічного віку дитини є неврахування вікових потреб молодших школярів, емоційних і фізичних можливостей, невідповідність вимог й очікувань дорослих можливостям і потребам дитини, загострення негативних поведінкових проявів властивих віковій кризі. Особистісні характеристики батьків (консервативний спосіб мислення, авторитарність суджень, домінантність у стосунках, тощо) також зумовлюють їх конфлікти з дітьми. З особливостей дітей, що сприяють виникненню конфліктної поведінки, зазвичай виділяють низьку успішність, акцентуації характеру, що породжують порушення правил поведінки, неслухняність, упертість, егоїзм,тощо [1].

Невідповідність потреб дитини й вимог дорослих, які до того ж можуть бути різними, а то й суперечливими з позицій вчителя і батьків, може привести до виникнення конфлікту. Нова соціальна ситуація розвитку школяра супроводжується віковою кризою, що пов’язано з системними якісними змінами в сфері його соціальних відносин, діяльності та свідомості. Впертість, вередливість, імпульсивність, гіперактивність, підвищена потреба в увазі та інші властиві віковим кризам негативні поведінкові прояви загострюються у випадках ігнорування дорослими потреб дитини в сфері спілкування та діяльності і навпаки, пом’якшуються при правильному вихованні.

Навчальна діяльність як сфера конфліктної взаємодії батьків і дітей обумовлена низькою успішністю учнів, несформованістю мотивації навчання, що поєднується з високим рівнем домагань батьків, із заниженою оцінкою дорослими навчальних досягнень дітей, їх перевантаженням. Батьки не завжди можуть допомогти дитини у вирішенні проблем, пов’язаних з адаптацією до школи, спілкуванні з вчителем, налагодженні міжособистісних стосунків з однолітками. У позанавчальній діяльності конфліктні ситуації пов’язані з організацією режиму дня, дозвілля, відпочинку, самообслуговування, виконання домашніх обов’язків, вибору гуртків, спортивних секцій.

У сфері індивідуальних рис дитини типовими причинами конфліктності визначено незадоволення батьками особистісними якостями характеру дитини. Батьки бажають бачити в дитині перш за все такі якості як старанність, працелюбність, доброзичливість, слухняність, дисциплінованість, самостійність, уважність. Залежність від дорослого часто робить дитину беззахисною і безсилою, а при наявності конфліктної ситуації спонукає дитину до агресії. Батьки при взаємодії з дитиною часто виходять з аналізу тільки її невдач, при цьому дитині відводиться пасивна роль, тому що саме вчитель і батьки оцінюють навчання і поведінку та визначають заохочення та покарання, а дитина змушена пасивно підкорятися ситуації. У результаті вона стає безвідповідальною, безініціативною і пасивною і не знає як їй виправитися [1].

Отже, шановні батьки! Пам'ятайте, що дитина потребує вашої уваги і любові незалежно від відповідності очікуванням, рис характеру, особливостей розвитку. Процес виховання, безперечно, не є легким і для батьків, і для дітей. Пропонуємо вам декілька рекомендацій для налагодження стосунків між вами та вашими дітьми:

• спілкуйтеся з дитиною, дозвольте їй повністю висловлюватися, навіть якщо вважаєте, що проблема незначна;

• делікатно цікавтеся справами дитини, допомагайте у вирішенні конфліктів порадою, але надайте дитини право вибору;

• сформуйте і дотримуйтеся єдиної системи виховних вимог, уникайте суперечності між вимогами батька і матері, батьків і родичів, батьків і вчителя;

• поповнюйте педагогічні знання із літератури, звертайтеся до педагогів, фахівців психологічної служби закладу;

• виховуйте дитину власним прикладом — демонструйте позитивні способи вирішення конфліктів, вчіть дитину домовлятися, пояснюйте суперечливі моменти.