Цінність і неповторність життя.

 

Цінність і неповторність життя.

Життя кожної людини безцінне вже само по собі. Й тому, що воно є найскладнішою формою існування, й тому, що воно унікальне й неповторне, й тому, що воно скінченне і поки що таке коротке.

Життя – це безцінний дар, який людина одержує при народженні. Проте як вона зуміє розпорядитися цим даром – залежить від неї самої. Життя можна витратити на різні задоволення, на те, щоб отримати якомога більше приємних вражень і насолод. Але від такого життя можуть залишитись тільки приємні спогади, які є малою втіхою в старості.

Саме тому, що життя має величезну цінність вже само по собі, не варто розтрачувати його на щось менш цінне, в тому числі й на самі лише задоволення. Людина повинна дорожити своїм життям навіть тоді, коли воно не складається, коли в ньому більше незгод, ніж радощів.

Роблячи своє життя розумним та осмисленим, підпорядковуючи його великій меті, заповнюючи його самовідданою працею на благо людства, присвячуючи його іншим людям, людина сама значно збільшує цінність власного життя. І навпаки, якщо людина живе тільки одним днем, розмінює своє життя на багато дрібних випадкових справ, якщо вона шукає лише вигоди для себе або самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе або для самих тільки задоволень, тобто живе виключно для самої себе, то її життя й у самому кінці – перед смертю – варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку – одразу після народження.

Життя дитини, яка поки що нічого не встигла зробити, а лише потребує постійної турботи та уваги, є величезною цінністю і для її батьків, і для суспільства.

По-перше, тому, що, допомагаючи стати на ноги іншій людині, батьки певною мірою вже виправдовують і власне існування, роблять його більш цінним. І всі батьки потай сподіваються, що їхні діти, коли виростуть, здійснять те, чого не змогли або не зуміли зробити вони самі.

По-друге, життя, яке щойно почалося, має особливу цінність, оскільки воно необмежене у своїх можливостях. У дитини все ще попереду. Кожна дитина за сприятливих умов може стати у майбутньому видатною особистістю, зробити багато прекрасного, доброго, корисного. Тому обов’язок і батьків , і суспільства – забезпечити кожній дитині гідні умови для її розвитку.

Якщо життя прожито марно або зроблено лише невелику частку того доброго, що могла й зобов’язана  була  зробити людина, то цінність життя набагато менше, ніж вона могла би бути. Усвідомлювати це – дуже нелегко.

Не слід впадати і в крайнощі, дуже часто притаманні особливо молоді, яка суворо судить про старших людей, вважаючи, що якщо хтось з них не здійснив нічого видатного, то життя його було безплідним. Не слід поспішати з висновками, бо тут легко помилитися. Життєві обставини бувають різними. Так, багато хто із старшої генерації через війну, нестачі повоєнних років прожив важке буденне життя. Будь-яка людина в    старості заслуговує на шанобливе ставлення вже хоча б тому, що вона – жива людина. Й ще невідомо, як складеться життя тих, хто нині молодий і мріє про “висоти” життя, якими будуть під кінець життя вони самі. Крім того, не слід забувати, що ставленням до слабких і безпомічних людей також визначається цінність нашого життя.

Творити добро в міру своїх обдарувань і здібностей повинен кожний, адже це високе покликання людини. А кожна людина — це неповторна особистість. На цілій планеті немає двох однакових людей, навіть близнята, котрі зовні дуже схожі, насправді — різні, бо у кожного є свої відчуття, своє бачення подій, власне життя. Тому в кожної людини життя складається по-різному, і не можна його прожити за когось.

Бо ти на Землі — Людина,

Весела, чудна чи сумна.

На цілому світі — єдина,

Така неповторна, одна.

Й життя проживи без скверни.

А втратиш, то що не кажи,

Ніщо вже його не верне,

Тому ти життя бережи.

Життя людини – це найвища цінність

В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайтеся ними, примножуйте та пам’ятайте мою настанову: найвища цінність – це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшлися своїми дорогами.

Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побудувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя – батькові ж обіцяв.

Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі побачив велике скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них: «Навіщо ви вирішуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому не домовитись». Війна скінчилась, навіть не розпочавшись, а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.

Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива картинка. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?», – запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання. Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час обрушувався буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватись на пустелю, в якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!» – вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насаджувати дерева, пізніше туди повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей.

З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості.

Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх синочків правильно зрозумів мою настанову», – із жалем промовив він.

А люди й досі в тих землях пам’ятають про життя одного із синів, ще й своїм дітям переказують, а про життя іншого й згадки не лишилося.

Про кого йшлось у притчі? (Про двох синів та їхнього батька.)

Кого ж із синів люди й досі пам’ятають, а про кого і згадки не лишилось? Чому? (Пам’ятають молодшого, бо він присвятив своє життя іншим людям.)

Як ви вважаєте, чиє життя можна назвати найціннішим скарбом?

А яку цінність має життя старшого сина? Чому?

На кого ви б хотіли бути схожими?

Що для цього необхідно?

Завдання.

Наведіть приклади життя таких людей – наших сучасників.

Продовжіть речення: «Життя людини найцінніший скарб, якщо…»

(Вірш «Життя і ми» — Інна Дзіньовська).

 А час біжить. Куди? Ніхто не знає.

Чому про це не думаємо ми?

Й життя кудись швиденько пропливає,

А нам здається, що даремно прожили.

Не можем свою долю ми змінити,

Але під силу нам покращити життя,

Ми можемо навчитися любити

І не тримати в собі ніжні почуття.

Ми можем дарувати свою ласку,

В підтримку слово вимовить чи два,

Дитині розказати щиру казку,

Щоб сни прекрасні бачила вона.

Усім потрібно завжди пам ‘ятати:

Не вічні в цьому світі, люди, ми,

Нам необхідно інших поважати,

Щоби не жити, як колись жили.

Любіть себе, та не безмежно,

Не бійтесь правди, хоч яка гірка,

Робіть, що хочете, та обережно,

І не лякайтесь сліз, що як ріка.

Життя — це подарунок для людини

Це шанс безсмертним спробувати стать,

Це найдорожчий скарб, єдиний,

Який не можна обмінять.

Життя неповторне й у кожного своє. Людина від природи має певні, притаманні тільки їй обдарування, вона наділена розумом, тому здатна творити свою долю, але для цього потрібно працювати над собою, формувати характер, волю, набувати хороші звички, різноманітні вміння і навички, вдосконалювати дух і тіло, мати активну життєву позицію.