Поради К. Роджерса для вчителя
Коли поєднуються любов і майстерність,
Можна сподіватися на шедеври.
Дж.Рескін
К. Роджерс вважає, що вчитель зможе створити у класі потрібну атмосферу, якщо керуватиметься такими правилами
1. Від початку й упродовж навчального процесу демонструйте дітям свою повну довіру до них.
2. Допомагайте учням формулювати мету і завдання уроку, що стоять як перед групою, так і перед кожним учнем.
3 Завжди відштовхуйтесь від того, що в учів є внутрішня мотивація до навчання.
4. Будьте для школярів джерелом різноманітного досвіду, людиною, до якої завжди можна звернутися за допомогою, потрапивши у складну ситуацію.
5. Будьте таким для кожного учня.
6. Розвивайте в собі здатність відчувати емоційний настрій групи (класу) і приймати його (порівнювати свої дії із цим настроєм).
7. Будьте активним учасником групової взаємодії.
8. Відкрито виражайте у групі свої почуття.
9. Прагніть до емпатії, що дозволяє розуміти почуття й переживання кожного школяра.
Рекомендації щодо формування мотивації до навчання
Найзначущішим, найдієвішим і найефективнішим внутрішнім стимулом є прагнення до пізнання нового, що ґрунтується винятково на інтересі до предмета пізнання.
Якщо за можливості вибору певного навчального предмета дитина не обирає той предмет, який обрала більшість її друзів, а йде на урок, який їй самій цікавий, то таким чином вона демонструє яскравий приклад внутрішньо вмотивованої поведінки.
Яка ж мотивація до навчання є кращою?
Процес формування навчальної діяльності набуває ряду специфічних особливостей відповідно до певного вікового періоду.
В початковій школі дитина може досить успішно вчитися, орієнтуючись на оцінку вчителя або думку батьків. Якщо домінуючим мотивом у цьому віці у більшості дітей є прагнення зробити приємність дорослому, що є авторитетним для дитини, порадувати його своїми успіхами або небажання вислуховувати докори, то в старших класах вплив такого мотиву втрачає свою актуальність. На перший план виходить прагнення бути кращим або хоча б не гіршим за інших.
Звичайно, і такі мотиви мають місце, але вони не повинні бути основними, визначальними в навчальній діяльності дитини. Такі мотиви мають відігравати вторинні, допоміжні ролі, надаючи шкільному життю учня яскравості, привабливості. Умовою успішного навчання все ж є мотивація, котра спонукає дитину до певної діяльності з метою розширення й поглиблення своїх знань, підвищення впевненості та незалежності від зовнішніх факторів.
Яким чином можна сприяти формуванню внутрішньої мотивації в межах навчального процесу?
Як уже зазначалося, внутрішня мотивація є важливою умовою успішного навчання. Але як бути, якщо вона відсутня, а єдиним привабливим моментом шкільного життя є довгоочікувана перерва або весела прогулянка? Багато хто з учителів вважає, що, сформувавши у дитини «необхідний» мотив, можна домогтися високих результатів і таким чином вирішити багато навчальних проблем. Важлива роль і вплив учителя в початковій школі є беззаперечними. І все ж уявлення про те, що можна ззовні сформувати мотив, є помилковим. «Мотив - складне психологічне утворення, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є.Ільїн). Учитель може лише сприяти цьому процесу. Для цього як вчителям, так і батькам необхідно дотримуватися таких вимог:
1. За можливості скасувати нагороди і призи за правильно виконанні завдання, обмежуючись лише оціюванням та похвалою.
2. Якомога менше використовувати на уроках ситуацію змагання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особистих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переключити на ігрові види діяльності.
3. Намагатися не нав'язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироблення мети і завдань може виявитися значно ефективнішою.
4. Необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефективним заходом, який завжди викликає негативні емоції й негативно впливає на ставлення дитини до навчання.
5. Намагатися уникати встановлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток творчості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.
6. Стежити за тим, щоб навчальні завдання не лише відповідали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної складності (посильні завдання), сприяли виявленню майстерності та компетентності дитини. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її. (створення ситуації успіху)
7. Надавати дитині право вибору навчального завдання, не обмежуючи при цьому її свободи.
8. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання.
9. І на завершення хотілося б нагадати, що підвищення пізнавальної активності, успішне засвоєння навчальної програми, вищий рівень освоєння теоретичного матеріалу стає неможливим у ситуації, коли будь-які стимули, що не стосуються навчання, стають основними.
1. Навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості, буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості дитина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень. Водночас переважання зовнішньої мотивації сприяє зниженню пізнавальної активності. Тому досить часто при зникненні зовнішніх стимулів дитина втрачає інтерес до навчання.
2. Школярі, яких приваблює насамперед інтерес до самого процесу навчання, схильні обирати складніші завдання, що позитивно впливає на розвиток їхніх пізнавальних процесів.
Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задоволення від подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одержання підкріплення. В умовах школи таким підкріпленням найчастіше є оцінка вчителя, вдома - винагорода, подарунок, похвала.
3. Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напруження, зменшенню спонтанності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як наявність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосередності, оригінальності, зростання креативності та творчості.
Окрім того, перевагою внутрішніх навчальних мотивів є:
* - позитивний вплив на вирішення творчих завдань, що не мають чіткого алгоритму вирішення (евристичний метод);
* - емоційне задоволення від виконання завдання, подолання труднощів під час вирішення навчальних завдань, що викликають позитивні емоції і ґрунтуються насамперед на внутрішньому інтересі;
* - підвищення самоповаги дитини, її самооцінки.
У результаті проведення ряду досліджень вчені дійшли висновку, що матеріальне заохочення зменшує внутрішню мотивацію. Виходячи з цього, можна припустити, що будь-які інші зовнішні стимули теж зменшуватимуть внутрішній інтерес до діяльності. Цей висновок було зроблено Е.ДІсі. Аналогічні дослідження проводили й інші автори, які вивчали вплив на внутрішню мотивацію таких факторів, як: уникання покарання; призначення терміну закінчення діяльності; нав'язування мети; ситуація змагання.
Отже, можна дійти висновку: ті умови оточення, які наділяють людину свободою вибору, дозволяють їй почуватися самодостатньою, внаслідок чого формується внутрішня мотивація.
Відповідно до теорії компетентності, важливою потребою є прагнення майстерності. Чим більше навчальне завдання дозволяє дитині почуватися компетентною та ефективною, тим вищою в неї буде внутрішня мотивація до певного виду діяльності.
Важливе місце в цьому питанні належить характеру навчальної діяльності. Вона має бути оптимальною за рівнем складності. Якщо перед дитиною стоїть надто просте завдання, воно не викличе в неї інтересу і внутрішньої мотивації, тому що, якою б компетентною не почувалася дитина, надто просте навчальне завдання не дозволить реалізувати їй свою майстерність і не дасть змоги почуватися ефективною.
В дослідженнях З.Шапіро було виявлено, що в умовах вільного вибору головоломок студенти віддають перевагу складним завданням, тоді як в умовах зовнішнього підкріплення вони обирають простіші, аби підвищити ймовірність отримання нагороди.
Ф.Денер і Є.Лонкі зазначають, що за наявності вибору, діти віддають перевагу складним видам активності, які вимагають демонстрації своїх здібностей.
Д.Мак-Маллін і Дж.Стефен виявили: якщо в роботі з головоломками щоразу підвищувати їхню складність, то випробувані демонструватимуть зростання внутрішньої мотивації за умови, що вони сприяють підвищенню почуття компетентності.
Надто складні навчальні завдання, як і надто прості, негативно впливають на формування та зростання внутрішньої мотивації, оскільки не дають дитині змоги реалізуватися, виявити ефективність і майстерність у виконуваному, внаслідок чого руйнується почуття компетентності, знижується самооцінка й самоповага.
Ще однією важливою умовою зростання внутрішньої мотивації є така характеристика навчальних завдань, як новизна і непередбачуваність, що, як правило, викликає внутрішній інтерес дитини.
Поради щодо встановлення довіри між проблемним підлітком і класним керівником
1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.
2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.
4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!
5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.
7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.
Рекомендації педагогам щодо спілкування з дітьми, схильними до правопорушень
1. Проявляйте витримку під час спілкування з проблемними підлітками.
2. Терпляче і наполегливо пояснюйте неправильність їхніх поглядів і поведінки.
3. Намагайтесь переконувати і відкривати “важким” підліткам гідні та цікаві життєві перспективи.
4. Постійним повчанням не закріплюйте у підлітків, схильних до правопорушень, негативну оцінку своїх учинків.
5. Не перешкоджайте їхній участі у звичайних молодіжних об’єднаннях.
6. Уникайте надто наполегливо і безцеремонно втягувати таких підлітків в суспільні справи колективу учнів.
7. Сприяйте організації педагогами та батьками спільних масових заходів, що з’єднують підлітків з різною поведінкою, світосприйняттям, успішністю.
8. Втягуйте “важких” підлітків в суспільно корисні трудові справи, використовуючи притаманну їм завзятість в досягненні поставленої мети, прагнення до першості, частково усвідомлене почуття їхньої соціальної неповноцінності.
9. По можливості, з метою перевиховання підлітків, які вже зробили помилку в житті, змініть обставини та звичні їм форми поведінки, виказуйте їм довіру, схвалюйте їхні досягнення.
10. Виховуйте у таких підлітків вміння не тільки підкорятися, а й командувати, не принижуючи та не уражуючи інтереси однолітків.
Рекомендації вчителям із забезпечення засобів впливу на підлітка щодо поліпшення його поведінки
1. Пошук і знаходження шляхів підвищення мотивації до навчання у слабких учнів:
– винагорода дітей за досить незначний прогрес під час навчальної діяльності, а не за досконалість в ній;
- активне заохочення в творчій діяльності, в спорті, в різних шкільних заходах тощо.
2. Виховання теплих почуттів до школи у слабких учнів:
– дозволяти дітям брати участь у найважливіших справах школи, наділивши їх певною часткою відповідальності.
3. Не присвоювати дітям ніяких ярликів, спиратися на заохочення, підтримку, а не на покарання:
– не бажано розділяти учнів (шляхом оголошень оцінок чи розподілу по групах), бо діти позбавляються необхідної мотивації;
- корисно знаходити сильні сторони слабких учнів і хвалити їх за те, що їм вдається.
4. В роботу школи включати більше елементів, що задовольняють соціальні інтереси підлітків:
- розширювати позашкільні форми діяльності підлітків;
– залучати їх до організації такої діяльності;
– прикладом, шляхом бесід виховувати у підлітків усвідомлення, прийняття шкільних цінностей та норм.
Психологічні рекомендації з налагодження взаємодії із сучасним учнем
· Будьте уважні до потреб дитини.
· Демонструйте модель толерантного ставлення до інших.
· Будьте послідовними у покараннях дитини, карайте лише за конкретні вчинки.
· Покарання не мають принижувати дитину.
· Учіть дітей спритним формам вираження гніву.
· Учіть дитину розпізнавати власний емоційний стан і стан оточуючих.
· Розвивайте здатність до емпатії.
· Розширюйте поведінковий репертуар дитини.
· Учіть брати на себе відповідальність.
· Намагайтесь до кожної дитини знайти необхідний підхід, який буде сприяти розкриттю в дитини того потенціалу, який у ній закладений.
· Пам’ятайте, що немає позитивних чи негативних учнів, є бажання знайти конструктивний підхід до взаємодії.
Рекомендації учасникам педагогічного процесу щодо підвищення самооцінки у “важких” підлітків
1. Намагайтеся створити добрі стосунки у спілкуванні з підлітком, бо їх відсутність – це причина виникнення тривожності у дитини.
2. Поважайте індивідуалізм підлітка, бо його зневага веде до появи самотності дитини.
3. Стверджуйте загальнолюдські цінності – це стане на допомогу під час появи у підлітка думок про самотність або втрати друга (друзів).
4. Частіше нагадуйте “важким” підліткам про їхні позитивні якості – це допоможе уникнути в їхній свідомості закріплення негативних оцінок щодо них самих та формування низької самооцінки.
5. Навчайте підлітка поважати свою гідність, розуміти свої вчинки, виховувати самоповагу, позитивне ставлення, розуміння, терплячість до оточуючих, їхніх оцінок щодо самого підлітка.
6. Сприяйте розвитку процесу самореалізації – активній праці самого підлітка щодо розвитку своєї особистості.
7. Створюйте умови щодо формування у підлітків інтересу до того, якими вони стануть у майбутньому – це могутній фактор саморозвитку “важкого” учня.
8. Допомагайте “важким” підліткам знайти свої життєві цілі – це зможе усунути багато проблем під час їхнього виховання.
Правила роботи з агресивними дітьми
1. Бути уважним до потреб дитини.
2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.
3. Бути послідовним у покаранні дитини, карати за конкретні вчинки.
4. Покарання не повинні принижувати дитину.
5. Навчати прийнятних способів вираження гніву.
6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустрації.
7. Розвивати здатність до емпатії.
8. Розширювати поведінковий репертуар дитини.
9. Відпрацьовувати навички регулювання конфліктних ситуацій.
10. Учити брати відповідальність на себе.
Прийоми, які можна використовувати під час роботи з агресивними дітьми
1. Якщо агресія є усвідомленим, контрольованим актом з боку дитини, то для дорослого важливо не піддатися на таку маніпуляцію. При цьому доречно досить різко присікати агресивні дії або (якщо це не завдасть серйозної шкоди самій дитині та оточенню) ігнорувати їх.
2. Якщо агресія є виявом садомазохістських схильностей, психолог має працювати спільно з психотерапевтом і психіатром.
3. Якщо агресія є виявом гніву, можливе використання різноманітних стратегій впливу:
1) навчати дітей контролювати свої емоції і способи регулювання негативних почуттів без шкоди для оточення (цю стратегію використовують, якщо агресія виявляється у прямій формі). Наприклад, треба вчити змінювати пряму агресію на непряму за допомогою предметів-замінників, позбуватися внутрішнього напруження через активні дії, заняття спортом, рухливі ігри, вияв символічної агресії;
2) розвивати в дитини вміння знижувати рівень емоційного напруження через фізичну релаксацію.
Методи керування пасивно-агресивною поведінкою учнів
1. Зрозуміти, що пасивно-агресивна дитина може викликати в педагога у відповідь негативні почуття і неконструктивну поведінку.
2. Зрозуміти, що мета пасивно-агресивної дитини — вивести вчителя з рівноваги, домогтися, щоб він втратив контроль над собою.
3. Зрозуміти, що всі пасивно-агресивні тактики — це неприйнятні способи вираження гніву та злості.
4. Проаналізувати, як ви сприймаєте чиєсь роздратування і виражаєте свій гнів, щоб упевнитися, що ви самі не реалізуєте у своїй поведінці пасивно-агресивний стиль.
Рекомендації для вчителя
ЩОБ УНИКНУТИ «ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ»
1. Плануючи робочий день, обов’язково виділяйте час для емоційного відпочинку. Так, обідню перерву можна із користю для здоров’я провести в найближчому парку або просто на вулиці, змінивши робочу обстановку. «Подорож» у переповненій маршрутці додому або на роботу можна замінити на прогулянку пішки.
2. Плануйте робочий тиждень, місяць із визначенням короткострокових і довгострокових цілей роботи, що дозволить фокусуватися на необхідних діях, підвищить мотивацію діяльності та зменшить кількість невиправданих емоційних витрат. Варто виділяти завдання та цілі, що є пріоритетними або такими, що виконуються найшвидше.
3. Варто впорядкувати власні думки та бажання. Не слід хапатися за все й одразу в гонитві за примарним результатом або похвалою керівника. Виділіть час для зустрічей із друзями, відпочинку із коханою людиною поза межами звичної повсякденності, відвідин мистецьких або спортивних заходів. Вихідні, особливо в теплу пору року, корисно проводити на відкритому повітрі, уникаючи пасивного проведення часу перед телевізором на дивані.
4. У пригоді стане професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з колегами, що дає відчуття світу ширшого, ніж той, який існує всередині окремого колективу – курси підвищення кваліфікації, конференції тощо). Крім суто професійної користі, такі заходи покликані активізувати взаємозв’язки з колегами, активне спілкування в нових умовах, а це відволікає від буденності та рутини.
5. Банальним, але важливим компонентом боротьби зі стресом є підтримування гарної фізичної форми. Між станом тіла й розумом є тісний зв’язок: неправильне харчування, зловживання спиртними напоями, тютюном посилюють прояви синдрому вигоряння. Ні за яких обставин не можна нехтувати повноцінним сном, адже тільки в цей час мозок відпочиває та накопичує енергію на наступний день ;
6. Нове хобі може не тільки додати задоволення у житті, а й допомогти почуватися більш мотивованим. Години, присвячені, приміром, вишиванню, збережуть дні, присвячені пошуку емоційного заспокоєння.
7. Категоричним правилом має стати відмові від роботи вдома та обговорення робочих проблем поза роботою.
8. Зрештою, візьміть відпустку та просто забудьте про проблеми на роботі.
Пам’ятайте: «Це ваше життя, і ви живете тільки один раз!»
Практичні рекомендації педагогу, який працює з гіперактивною дитиною
Для того, щоб допомогти дитині упоратися із труднощами в навчанні, необхідні:
1. Зміна оточення:
· Роботу з гіперактивною дитиною будуйте індивідуально. Дитина повинна завжди перебувати перед очима вчителя;оптимальне місце в класі для гіперактивної дитини – перша парта навпроти стола вчителя або в середньому ряду.
· Змініть режим уроку із включенням фізкультхвилинок.
· Дозвольте гіперактивній дитині через кожні 20 хвилин підводитись. Надайте такій дитині можливість швидко звертатися по допомогу в разі виникнення труднощів.
· Спрямовуйте енергію дитини в корисне русло, запропонувати дитині вимити дошку, роздати зошити тощо.
2. Створення позитивної мотивації на успіх:
· Частіше хваліть дитину.
· Уникайте завищених або занижених вимог до учня із СДУГ.
· Використовуйте на уроці елементи гри й змагання.
· Великі завдання розбивайте на окремі частини, контролюючи виконання кожної з них.
· Створюйте ситуації, у яких гіперактивна дитина може продемонструвати свої сильні сторони.
· Будуйте процес навчання на позитивних емоціях.
· Пам’ятайте: з дитиною потрібно домовитися, а не зламати її.
3. Корекція негативних форм поведінки:
· Сприяйте припиненню, зникненню агресії.
· Навчайте необхідних соціальних норм і навичок спілкування.
· Регулюйте взаємини дитини з однокласниками.
4. Регулювання очікувань:
· Пояснюйте батькам і оточуючим, що позитивні зміни відбуваються не одразу, а через деякий час.
· Пояснюйте батькам і оточуючим, що поліпшення стану дитини залежить від спокійного й поміркованого ставлення до неї.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ У РОБОТІ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ
1. Учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми.
2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї.
3. Учитель не повинен робити з обдарованої дитини "вундеркінда”. Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність – зловмисне прилюдне приниження унікальних можливостей і навіть сарказм з боку вчителя – звичайно, недопустимі.
4. Учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.
Поради вчителям по роботі з дітьми агресивної поведінки
• 3 агресивною дитиною не можна розмовляти на підвищених тонах — таким чином ви провокуєте посилення агресивних імпульсів. Послідовне використання спокійної, плавної мови дасть дитині змогу переключитися і почати слухати вас. При цьому особливо важливо визнати право дитини позбуватися своєї енергії різними способами, після чого вона почне прислухатися, у вас з'явиться шанс допомогти їй опанувати конструктивні методи виходу агресивних імпульсів.
• Деякі діти під впливом дорослих довгий час здатні стримувати свої агресивні імпульси навіть тоді, коли інші зачіпають їхню особистість («Битися недобре! Не зважай!»). Щоправда, ніхто не вчить не чути образ на свою адресу. Наслідок — час від часу в такої витриманої дитини відбувається сильний вилив емоцій. І якщо вона вже вдарить кривдника у такому стані, то не дивно, що це може призвести до його травмування. Тому, як співають у пісні, «честь должна бьіть спасена мгновенно». Тоді буде набагато менше проблем.
• Агресивні вияви можна знімати за допомогою спеціальних вправ. Наприклад, навчити дитину зосереджувати увагу в момент імпульсу на своїх руках і навмисне стискати кулаки з максимальним напруженням. Гіпернапруження обов'язково зміниться релаксацією м'язів. І якщо агресія не минає, то принаймні стає керованою.
• Добре допомагає агресивним дітям і психофізичне тренування. Навички виконання вправи «Левітація рук» дозволяють зменшити загальний рівень агресивності й навчитися керувати собою в кризових ситуаціях.
Правила покарання агресивних дітей та підлітків
• Покарання не повинно шкодити здоров'ю дитини — ні фізичному, ні психічному. Понад те, воно має бути корисним. Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте, навіть якщо вже зрозуміли, що надто м'які, довірливі й нерішучі. Жодної «профілактики», жодних покарань про всяк випадок».
• За один раз — одне. Навіть якщо провин багато, покарання може бути суворим, але тільки одне за все відразу» а не по одному за кожну провину. Салат із покарань — страва не для дитячої душі! Не можна карати за рахунок любові. Хай там ідо трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й заохоченні, на які вона заслуговує.
• Термін давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.
• Покараний — пробачений. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
• Без приниження. Хай там що сталося, хай там якою є провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки у зворотний бік.
• Дитина має боятися не покарання, не гніву, а нашого засмучення. Слід розуміти, що, не будучи досконалою, вона не може не засмучувати тих, хто її любить.
Для підвищення мотивації учнів пропонується:
• забезпечити в учнів відчуття просування вперед, переживання успіху в діяльності, для чого необхідно правильно підбирати рівень складності завдань і заслужено оцінювати результат діяльності;
• використовувати всі можливості навчального матеріалу для того, щоб зацікавити учнів, ставити проблеми, активізувати самостійне мислення;
• організувати співробітництво учнів на уроці, взаємодопомогу, позитивне ставлення класу до предмета і навчання в цілому;
• самому правильно формувати стосунки з учнями, бути зацікавленим у їхніх успіхах, мати авторитет;
• бачити індивідуальність кожного учня, мотивувати кожного, спираючись на вже наявні в учня мотиви;
• деяких учнів доводиться змушувати вчитися, постійно заохочувати чи карати, залучати батьків для спільного контролю.
Умови формування навчальної мотивації учнів:
• створення умов для самопізнання;
• розвиток уміння вступати в діалог з навколишнім світом;
• удосконалювання способів здобування знань;
• створення активного пізнавального діяльного середовища;
• оволодіння контрольно-оцінними діями;
• застосування методів теоретичного й творчого мислення;
• формування культури розумової праці.
Як сприяти саморозвитку учнів
Пам’ятка для педагогів
1.Оцінювати реальні можливості учнів, рівень їхньої підготовки. Здійснювати індивідуальний підхід у керівництві саморозвитком.
2. Кількісний та якісний аналіз рівня навчальних досягнень з кожної предметної теми допоможе дати за необхідності рекомендації кожному учневі щодо корекції знань, стимулювати так звану ближню мету саморозвитку - ліквідацію прогалин.
3. Учням, що мають утруднення в самостійному визначенні особистих проблем, пропонувати чіткий алгоритм, виконання покрокових дій щодо корекції з наданням конкретних рекомендацій: що саме потрібно вивчити, які джерела інформації при цьому можна використати, які практичні заняття, вправи, досліди, задачі, завдання виконати для розвитку вміння застосовувати набуті знання в стандартних і нестандартних ситуаціях.
4.Учням з низькою готовністю до здійснення саморозвитку пізнавальної діяльності необхідно надавати конкретнішу інформацію про можливості здійснення діяльності, можливо, навіть вказувати на сторінки тих чи інших джерел, які потрібно опрацювати. При цьому давати гімназистам можливість вибору завдань, способів діяльності з переліку запропонованих.
5. Саморозвиток виникає тоді, коли учень на основі знань і вмінь, отриманих у процесі навчання та виховання виявляє недостатність наявних знань для вирішення певної проблеми. Отже, необхідно створювати саме такі ситуації, які спонукають учня до самостійного пошуку вирішення проблем, розвивають його ініціативу звернення до додаткових джерел пізнавальної інформації, формують його самостійність. Діяльність школярів переходить на рівень самоорганізації і саморегуляції.
6. Проблему управління пізнавальною діяльністю учнів слід розв'язувати так, щоб школяр був не об'єктом, а суб'єктом навчання і виховання.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ З УСПІШНОЇ АДАПТАЦІЇ
ПЕРШОКЛАСНИКІВ ДО НАВЧАННЯ У ШКОЛІ
1. Враховуйте вікові особливості першокласників: рухову активність, переважання ігрового типу діяльності, недостатню сформованість вольової регуляції.
2. Порівнюйте роботу учня лише з його по передніми роботами, а не з роботами інших.
3. Уникайте критики учня при свідках, а також вживання слів «завжди», «ніколи».
2. Хваліть учня за найменші досягнення.
3. Дозволяйте учневі самостійно оцінювати свою поведінку та її наслідки.
4. Створюйте ситуації успіху.
5. Зменшуйте кількість заперечних слів та речень. Краще замінити їх на ствердні та позитивно спрямовані.
6. Не наполягайте на відповідях біля дошки тих дітей, які виявляють тривожність. Краще об'єднуйте їх у групки, що працюватимуть разом.
7. Для підтримання усних інструкцій використовуйте візуальну стимуляцію.
8. Давайте учням можливість виплескувати енергію (фізкультхвилинки, ігри на перервах).
9. Надавайте учням можливість висловлювані свої думки, підкреслюйте цінність почутого.
Рекомендації щодо ефективного подолання труднощів у навчанні п’ятикласників
1. Перший місяць навчання дітей у 5 класі: не пишіть зауважень у щоденнику.
2. Оцінюйте дитину позитивно.
3. Більшість навчального матеріалу орієнтуйте на повторення.
4. Дозуйте навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а також знижуйте їх до мінімуму на вихідні дні.
Центральний напрям роботи в 5 класах – це орієнтація на вирішення завдань періоду дитинства з урахування попередніх рівнів розвитку учня.
Ознаки прояву дезадаптації у п’ятикласників
Труднощі в навчанні та поведінці
Р е к о м е н д а ц і ї
Необхідні доброзичливе ставлення, підтримка, підбадьорення в ситуаціях, що викликають сильну тривогу й хвилювання (при відповідях біля дошки, контрольних роботах, диктантах). Таких дітей краще не викликати відповідати перед усім класом, особливо на початку навчального року.
Проблеми в поведінці
1. Гіперактивність, імпульсивність.
Головне в роботі з учнями – терпіння і наполегливість. Слід розвивати вміння доводити справу до кінця, діяти цілеспрямовано й планомірно, давати невеликі завдання й здійснювати поетапний контроль виконання, заохочувати бажану поведінку, спираючись на прагнення п’ятикласників «бути вольовою людиною». Батькам бажано зайняти дитину спортом, відвідуванням гуртків (моделювання, конструювання).
2. Труднощі в контактах (погані взаємини з однолітками або відсутність друзів у класі)
Завдання учителя в роботі з «неприйнятими» - допомогти їм почуватися потрібними й бажаними в класі. Необхідно звернути увагу однокласників на успіхи цих дітей. На позакласних заходах таким учням слід давати можливість виявити себе з кращого боку.
3. Агресивність, запальність, дратівливість.
Слід виявляти максимальну стриманість і терпимість щодо дітей, які мають подібні проблеми в поведінці, адже вони самі страждають від своєї упертості. У даному випадку завдання вчителя полягає в тому, щоб тактовно й послідовно навчити дитину самоконтролю та стриманості.
4. Підвищена тривожність, сентиментальність, вразливість, схильність до хвилювань і переживань з будь-якого приводу.
Не потрібно акцентувати увагу дітей, які мають подібні проблеми на оцінках. Слід навіювати їм впевненість в успіху, частіше заохочувати, схвалювати, відзначати їх переваги.
